О. Гончар

 

Собор української душі

До 90-річчя від дня народження Олеся Гончара

 

 

Біобібліографічний нарис

 

Один з найпопулярніших письменників, талановитий новеліст, повістяр, романіст Олесь Гончар визначився насамперед як митець новочасний. Ця риса його таланту виявляється не тільки у звертанні до актуальних тем, у постійній увазі до образів наших сучасників, але й у способах художнього зображення життя.

За свідченням старшої сестри, Олександр Терентійович Гончар народився в робітничому селищі Ломівка (передмістя Дніпропетровська), хоч офіційно літературознавці (й сам О.Гончар) місцем народження вважають слободу Суху Козельщанського району на Полтавщині. Сашко майже не пам’ятав матері (вона померла, коли хлопчикові було два роки). Його забрала на виховання бабуся по матері Пріська, яку письменник згадував з особливою любов’ю і теплотою.

Батько О.Гончара, Терентій Сидорович, працював робітником у Дніпропетровську, перед війною – у приміському колгоспі. Він загинув від фашистської бомби.

Навчався Олександр у початковій школі, потім у семирічці. Рік працював у редакції Козельщанської районної газети „розхідним” кореспондентом. Потім – Харківський технікум журналістики, короткочасне вчителювання в селі Мануйлівка, праця в Харківському університеті на філологічному факультеті.

Писати почав з дитинства. О.Гончар жив літературою, любов’ю до неї, як сам згадував, „скільки себе пам’ятає”. Свої перші літературні проби письменник підписував Олесь (замість офіційного Олександр). Так порадив йому вчитель мови й літератури, ніби передбачаючи, що з цього обдарованого учня виросте письменник.

З перших років Великої Вітчизняної війни Олесь Терентійович був на фронті: командиром батальйонного міномета, старшиною мінометної батареї, брав участь в обороні Києва.

Серед безлічі спогадів про війну письменник зберіг і такий. Однієї хуртовинної ночі йому було запропоновано перебратися для роботи у дивізійну газету. „За спокійної обстановки, – згадує О.Гончар, – я, певно, пішов би… Але піти тепер…”. Змучені, зарослі, дивилися на нього солдати (в ту ніч ніхто не міг гарантувати, чи існуватиме завтра знесилений батальйон). І сержант Гончар відмовився. Воєнна доля виявилась для нього ласкавою, але ще у ті страшенні лихоліття письменник дав собі слово: „Якщо лишуся живим, розповім про вас”, тобто про друзів побратимів, з ким випало йому ділити солдатську долю. І письменник виконав обіцянку, створивши трилогію-епопею „Прапороносці”. У 1948 році трилогія була повністю надрукована окремою книгою.

До Олеся Гончара прийшли справжні слава і визнання. А йому виповнилося лише 30 років. Трилогію було нагороджено двома Державними преміями (1948, 1949). Олеся Гончара прийняли до спілки письменників, його визнали імениті колеги по перу.

Творчий доробок Гончара наступних 50-х років, сучасні дослідники трактують неоднозначно. Так, повість „Земля гуде” (1947) про полтавських підпільників чи романи-диологія „Таврія” (1952) та „Перекоп” (1957) про громадянську війну і революцію в Україні, в яких діють Ленін і Фрунзе, сьогодні сприймають як твори, позначені впливом тоталітарної системи, як данину літературній традиції „соціалістичного реалізму”.

Але від бездарних посередностей талановиті письменники тим-то і відрізняються, що знаходять дорогу до сердець своїх читачів. До теми війни Гончар повертався не раз у своїй творчості, знаходячи щораз нові ракурси у її зображенні, його твори були сповнені любов’ю до людей, романтичною піднесеністю, поетичністю та ліризмом.

1959 року Олесь Гончар очолив – після Миколи Бажана – правління Спілки письменників України і 12 років був беззмінним головою, працював головним редактором журналу „Вітчизна”. Влада намагалась „приручити” письменника: високі посади і нагороди накладали певні зобов’язання. Проте саме визнанню і посадам Олесь Терентійович зміг багато зробити для української культури, для збереження української мови. За його головування нікого не було виключено зі Спілки письменників, він зумів відстояти Ліну Костенко, Григора Тютюнника, Василя Земляка, Івана Чендея, знов повернув у літературний обіг „Чотири шаблі” Юрія Яновського, домігся видання роману „Вир” Григорія Тютюнника і присудження йому Шевченківської премії.

Справжнім творчим злетом для Олеся Гончара стали 60-ті роки – часи так званої хрущовської „відлиги”, коли розвінчано „культ особи Сталіна”. Очолюючи Спілку письменників України, Гончар стояв біля колиски хвилі українського національного відродження. З’являються збірки поетів – „шістдесятників” Івана Драча, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, а згодом (наприкінці 60-х) – прозаїків Григора Тютюнника, Валерія Шевчука, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда.

Саме тоді Гончар написав роман „Людина і зброя” (1960, Державна премія УРСР ім. Т.Г.Шевченка 1962), „Тронка” (1963, Ленінська премія 1964), „Собор” (1968), Гончар знову повертається до жанру новели, публікуючи „Кресафт”, „На косі”, ”За мить щастя” та інші твори малої прози.

У 70-ті роки виходять у світ романи „Циклон” (1970), „Берег любові” (1976), повість „Бригантиня” (1973). Проте справжнім творчим злетом Гончара став роман „Твоя зоря” (1980), за яким письменникові було присуджено Державну премію СРСР 1982 р.

Як літературознавець, критик, публіцист Олесь Гончар реалізував себе у книгах „Про наше письменство” (1972), „Письменницькі роздуми” (1980), „Чим живемо. На шляхах до українського Відродження” (1991).

У жовтні 1990 О.Гончар на знак солідарності з голодуючими студентами (серед них була і його внучка Леся), написав заяву про вихід з КПРС.

Для багатьох українців ім’я Олеся Гончара тісно пов’язане з нашим національним відродженням: він відкривав Установчу конференцію Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка, Установчий з’їзд Народного руху України, виступав на захист української мови, екології, повернення національної пам’яті.

Життя письменника обірвалось 19 липня 1995 року.

Використавши літературу, що пропонується у цьому виданні, ви зможете краще познайомитись з великим письменником, глибше пізнати його творчість на рівні сьогоднішньої обізнаності з його епохою.

 

 

Твори Олеся Гончара

 

Гончар, О.Т. Бригантина. Повість. Для серед. шк. віку. – К.: Веселка, 1981. – 272 с.

Повість українського письменника Олеся Гончара розповідає про нелегку працю вчителів, що виховують підлітків справжніми людьми, про виноградарів, котрі вирощують сонячні грона в посушливих степах півдня України.

 

Гончар, О.Т. Далекі вогнища. – К.: Рад. письменник. – 1987. – 279 с.

В цю книгу, окрім двох повістей, увійшов ряд оповідань, художніх нарисів та розгорнутих есе.

Автор веде читача від наявної снігами хати на Полтавщині до відкритого усім бурям Атлантичного океану, на землю Камоенса, що на крайньому заході  Європи, у тропіки Таїланду… Його герої потрапляють у надзвичайно драматичні ситуації, для виходу з яких потрібне велике напруження моральних і фізичних сил. Твори приваблюють народністю, життєвою правдою, досконалістю стилю.

Гончар, О.Т. Земля гуде. – К.: Веселка, 1979. – 149 с.

Навіки залишаться в пам’яті народній славні імена героїв Великої Вітчизняної війни. Немеркнучою зіркою горить серед них ім’я юної народної месниці-партизанки Лесі Убийвовк. Саме їй присвячена повість „Земля гуде”.

 

Гончар, О.Т. Людина і зброя: роман. – К.: Укр. письменник, 1994. – 288 с.

В своєму романі О.Гончар повертається до років Великої Вітчизняної війни. Своїх героїв – студентів Харківського університету – він показує в тяжких випробуваннях перших місяців боротьби з фашистами. Юнаки і дівчата, які щойно сиділи в аудиторіях, разом хвилювались на екзаменах, готувались до заліків потрапляючи у самісінький вир воєнних подій, зазнають гірких втрат дорогих серцю людей, стають свідками і учасниками кровопролитних боїв з ворогом. В найскладніших умовах розкривається і складність характерів людей, які тільки-но ступили на поріг життя. Книга Гончара звучить як заклик проти страхіть війни, проти її паліїв.

 

Гончар, О.Т. Модри камінь: оповідання та повісті. – К.: Веселка, 1989. – 308 с.

В книгу вміщено оповідання про духовну красу воїнів – визволителів, про вірність Батьківщині, а також дві повісті.

 

Гончар, О.Т. Письменницькі роздуми: літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1980.–314 с.

До книги ввійшли різноманітні літературно-критичні матеріали, дослідження, нариси, етюди присвячені майстрам красного письменства, а також виступи на ювілейних урочистостях та на міжнародних зустрічах. Звертаючись до творчої молоді, автор ділиться думками про мистецтво, специфіку художньої творчості.

 

Гончар, О.Т. Романові яблука: уривок з роману „Твоя зоря”. – К.: Веселка, 1986. – 31 с.

Уривок з роману „Твоя зоря” про важке дитинство у дореволюційному селі, про участь дітей у житті й праці дорослих, про становлення дитячих характерів.

 

 

Гончар, О. Собор: роман. – К.: Веселка, 1992. – 386 с.

Який зміст вклав письменник у назву свого роману, як читачі потрактували її? З одного боку, наскрізний образ роману – собор – напівзруйнована пам’ятка козацької архітектури 18 ст., з іншого, собор – символ історичної пам’яті народу, духовності, краси, гармонії, зв’язку поколінь, критерій гідності людського життя, символ самої України, яка у риштованні обіцянок щасливого майбутнього, розтерзана, спустошена, обплутана дротами.

Можемо говорити про спрямованість твору Олеся Гончара в сьогодення, його актуальність в наш час.

„Собор” Олеся Гончара знайшов зацікавленого, небайдужого читача.

 

Гончар, О. Тронка. Собор: романи. – К.: Дніпро, 1992. – 688 с.

Уже в самій назві роману „Тронка” закладено життєствердне, гуманістичне начало. Структура твору оригінальна: він складається із 12 новел. Літературознавці відзначають музичність прози Гончара, асоціюючи її з камерною, ліричною, душевною, мелодійною музикою. Чисті, благородні, духовно красиві герої твору. Донька Петра Горпищенка, старшокласниця Тоня, з гарячим серцем віддана у своєму першому коханні до Віталіка Рясного, на противагу багатьом своїм зросійщеним ровесникам мислила і відчувала по-українськи.

 

Гончар, О.Т. Чари-камиші: новели. – К.: Дніпро, 1975. – 318 с.

До збірки ввійшли відомі новели О.Гончара, в яких оспівується героїка воїнів у роки Великої Вітчизняної війни, творча праця людей в мирні часи, розкривається багатий духовний світ наших сучасників.

 

 

Рекомендаційні інформаційні джерела про життя і творчість Олеся Гончара

 

1.       Вінок пам’яті Олеся Гончара: [спогади, хроніка]. – К.: Український письменник, 1997. – 454 с.

2.       Гоян, Я. Присвята: есе. – К: Веселка, 2001. – 648 с.

3.       Гоян, Я. Собор української душі: літературний портрет О.Гончара. – К.: Веселка, 2003. – 62 с. – (Урок літератури).

4.       Неділько, В.Я. Вивчення творчості Олеся Гончара: посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1987. – 187 с.

5.       Семенчик, І.Р. Олесь Гончар – художник слова: дослідження. – К.: Дніпро, 1986. – 260 с.

6.       Стрельбицький, М.П. Проза монументального історизму: доробок Олеся Гончара. – К.: Радянський письменник, 1988. – 299 с.

7.       Олесь Гончар: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести. – К.: Всеувито, 2001. – 36 с.: іл. – /Усе для школи. Українська література. Вип. 4. 11 кл.

 

 

***

 

Бронзенко, Т. Піднятися на вершину духовності //Українська мова і література в школі. – 2006. – № 4. – С. 31-37.

Буга, К. Роман „Собор” Олеся Гончара /Катерина Буга //Українська мова та література. – 2008. – № 3-4 (січень). – С. 3-5.

Жила, С. „Меч – то лиш сила, а пісня – то невмирущість”. Вивчення новели О.Гончара „Фантазія місячної ночі”  //Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 11. – С. 21-24.

Матюшенко, О. Носій естетики світлих і сонячних тонів /Оксана Матюшенко //Українська мова та література. – 2007. – № 4. – С. 61-63.

Оксюта, Я. Захисник духовних скарбів /Яків Оксюта //Урядовий кур’єр. – 2008. – 9 лютого. – С. 8-9.

Чумак, Т. Уроки духовності Олеся Гончара /Тетяна Чумак //Українська мова та література в школі. – 2007. – № 4. – С. 49-52.

 

 

Сценарії про життя та творчість О.Гончара

 

Фурсова, Л. „Вишні в убранні білім мене виглядають з війни” [літературна композиція за фронтовими поезіями О.Гончара] /Л.Фурсова //Всесвітня література та культура. – 2007. – № 9. – С. 20-22.

 

 

 

Підготувала:  провідний бібліотекар Якимчук Г.Ф.

 

 

 

Обсуждение закрыто.