Народів світу

Ігри народів світу

 

Англійська гра „РИБА-КИТ”

Ви, мабуть, знаєте, що Англія — морська країна і що її з усіх боків обступає вода. Англійці люблять і добре знають море. Тим-то і  складають про нього різні казки, легенди, примовки, пісеньки. Багато і їхніх ігор пов’язано з морем. От хоч би й І гуртова гра «Риба-кит». Тут і набігаєшся досхочу, й нарегочешся. Спробуйте лишень.
У просторій кімнаті поставте в кружок стільці,! сядьте на них і грайтеся. Кімната — це   «море».  А  кожен,  хто  сидить на стільці,— яка-небудь  морська   «рибка»:   оселедець, пікша, окунь, тріска… Тільки бідолаха «кит» без міс-1 ця. Плаває кит між рибок і одну по одній за собою кличе. Невдовзі вже цілий табунець за ним увива­ється.
Аж тут кит гукає:  «На   морі буря!»
Всі бігцем до своїх стільців. А хто проґавив міс­це — за кита стає.

 

Французька гра „ВЕСЕЛА ДУЕЛЬ”

У Франції, як і в деяких інших країнах, свого часу була мода носити шпагу. Кожен навчався володій нею із самого малечку, сказати б, водночас із ложкою. Проте від ложки нікому не було ніякої кривди. А от шпага багато лиха коїла. Як спалахне де суперечка — зразу хапалися за шпаги. Починалась дуель, що нерідко кінчалася зовсім невесело.
Пізніше мода на шпагу минула. А дуель тепер мас місце хіба що у спортивних іграх та дитячих забавках. От хоча б і в цій.
На підлозі купками кладуть горіхи, яблука чи кар­топлини. В кожній купці їх має бути порівну. Далі беруть по ложці і починають змагатися. Хто найшвидше перевантажить ложкою купку к кошик чи відерце, той і переміг. Тільки ж не беріться допомагати собі вільною рукою, бо тоді гра стає зовсім не цікава.

 

Канадська гра „СНІГОВИК-ДРАЖНИЛКО”

А от у Канаді зима майже така, як і на Україні. І снігу там повно-повнісінько. Хочеш — спускайся на санчатах. Хочеш — будуй фортецю. Чи гукай дру­зів і сніговика ліпи…
Стоїть сніговик. Рота скривив, око прискалив — передражнює всіх. Оточили діти дражнилка, взялися за руки — і гай­да кружляти біля нього. Потім зупинились, і кожен смик-штовх на сніговика свого сусіду. А сам з усієї сили намагається не зачепити дражнилка, бо як за­чепиш, то з гри тут-таки й вибудеш.
Перемагають ті, кому пощастить жодного разу не торкнутися сніговика.

 

 

Італійська гра „ВОДОНОСИ”

Італія — спекотна південна країна. І як немає тут довго дощу, все на ланах висихає і гине.
Італійці навчилися боротись із засухою ще в давню давнину. Вони рили канали, зрошували виноградни­ки й поля. Хтозна-скільки літ працює в Італії й водо­гін. Ну, а в дітей навіть деякі ігри не обходяться без води. От хоч би й «Водоноси».
Станьте двома вервечками. Перед кожною вервеч­кою поставте відерце з водою та ківшик, а кроків за двадцять від них — по пляшці. Щойно пролунає сиг­нал починати гру, ті, хто стоять у вервечках перши­ми, зачерпують ківшиками воду і мчать кожен до сво­єї пляшки. Вилив воду у пляшку — і якнайшвидше вертайся назад, щоб передати ківшик товаришеві. Котрий гурток наповнить свою пляшку раніше, той і переміг.
Ще веселіше проходить гра, як воду до пляшок но­сити не ківшиками, а в блюдцях.

 

Австрійська гра „КІТ-СМІШКО”

Якось по радіо сповіщалося, що одна заможна ав­стрійська бабуся перед смертю заповіла: «Всі свої гроші і майно я лишаю моїй дорогій кішечці Ельзі».
Вчинок може здатися химерним. Але він засвідчує, як люди люблять котів. У австрійських дітей (та й хіба тільки австрій­ських) з котом-муркотом пов’язано багато різних ігор.
Проказавши лічилку, визначте, хто буде за кота. Кіт ходить між гурту й намагається кожного розсмі­шити. Він кумедно нявчить, облизується, підстрибує, виставляє пазурі, вдає із себе грізного звіра. Той, кого кіт смішить, має бути незворушним. Ну, а хто не втримався, зареготав чи бодай усміхнувся — сам стає котом.

 

Білоруська гра „КІТ ОПАНАС”

Когось одного обирають за «кота Опанаса». Котові зав’язують хустиною очі, стають довкола й приказують:

— Гей ти, коте Опанасе,
Не впіймаєш нас ні разу!
Ну ж лови всіх без упину,
Не скидаючи хустину.

Опанас із зав’язаними очима намагається упійма­ти кого-небудь. Хто попався — сам стає котом Опанасом.

 

 

Болгарська гра „ ЛИСИЧКИ І СТОРОЖІ ”

У лисичок і сторожів гратися просто, а все одно ве­село.
Двох дітей обирають за сторожів. Сторожам теж зав’язують хустинами очі. Сторожі стають один про­ти одного на відстані кроку, щоб вартувати курник. Усі інші діти — «лисички». Кожна з лисичок має не­помітно прокрастися між сторожів. Саме тоді, як во­на прокрадається, її подружки відвертають увагу сторожів, здіймаючи неймовірний лемент. Яку ли­сичку впіймали — стає за сторожа.

 

 

Литовська гра „ЗАИЧИК-ПОБІГАЙЧИК”

Кому до вподоби гратися в кота-мишки, кому в піжмурки. А в литовських дітей улюблена гра «3ай-чик-побігайчик ». Хтось один має бути сірим зайчиком. Далі всі бе­руться за руки і стають кружка. Зайчик виходить на середину, присідає навпочіпки і вдає, що спить. Усі навколо нього починають то піднімати руки, то опускати, а зайчик вижде слушну мить і шмиг попід рука­ми. Як пощастить йому вихопитись на волю, то вже хтось інший стає зайчиком.

 

 

Польська гра „ЗАВЗЯТІ ЦАПКИ”

У польських селах багато хто розводить кіз А де у господі коза, там і цапки. У цапків, мабуть, завжди ріжки сверблять, бо вони страх які охочі буцатись! Спробуйте погратися в цапків. Присядьте навпочіпки, випростайте руки й ну один від одного відштовхуватись. Котрий «цапок» упаде той і програв.

 

 

Угорська гра „ТРИКУТНА МОТУЗКА”

Є ігри, де верх бере найспритніший. Є ігри, де годі чекати перемоги, як не будеш пильним чи кмітливим. А цю ось гру вигадали, щоб позмагатися, хто дуж­чий. Візьміть довгу мотузку й кінці її міцно зв’яжіть. У мотузяне кільце заходять троє охочих помірятися си­лою і напинають грудьми мотузку так, щоб утворив­ся трикутник. Проти кожного гравця на відстані двох кроків ставлять по стільчикові. А якщо гра прохо­дить де-небудь на галявинці, то замість стільчиків можна забити по кілочку. Щойно пролунає сигнал, кожен гравець з усієї си­ли налягає на мотузку і прагне дістати свого стіль­чика рукою.
Перемагає той, хто зробить це першим.

 

Іспанська гра „КОЗУБЕЦЬ ІЗ ФРУКТАМИ”

Іспанія — країна садів. Тут скрізь, де не глянь, ро­сте виноград. Тут щедро родять апельсини й персики, гранати й інжир, мигдаль і лимони. Ну, а хто таку смакоту вирощує, той і пісні, й казки про це складає, і різні ігри вигадує. Гра «Козубець із фруктами» прос­та, але цікава й весела.
Гурток дітей сідає кружка, і кожен обирає собі на­зву якогось фрукта: один — «персик», другий — «гранат», третій «лимончик».
У середині кружка стоїть покупець із козубцем. Стоїть собі,  а тоді як гукне:   «Грушка — гранат!» Гранат із грушкою підхоплюються на ноги й стрім­голов біжать, щоб помінятися місцями. А покупець теж гав не ловить. Шмиг — і вмостився на місце грушки. Тепер гранатові бути покупцем.

 

Казахська гра „СОВА”

Той, кого оберуть за сову, сідає в «гніздо» й до певного часу «спить». А всі навколо починають бігати й стрибати: один ще й кумкає, мов жабеня, інший, як козенятко, мекає, а ще інший пищить, як мишка. І тут ведучий гукає: «Ніч!» Сова розплющує очі й ну «літати». А всі довкола мусять завмерти. Хто зворухнувсь чи за сміявся — сам стає совою, і все починається спочатку.

 

П’ЯТЬ КРЕМ’ЯШКІВ

У цій грі перемагає найспритніший.  Візьміть п’ять крем’яшків (камінців), сядьте кружка, й кожен по черзі починайте змагатися. Крем’яшки слід покласти на землю, далі один із них підкинути. Поки він летить догори, треба встигнути підхопити із землі другий крем’яшок і зловити перший. Це повторюють чотири рази, поки не підіймуть усіх крем’яшків.

 

Японська гра „РИБАЛКИ И РИБКИ”

Мало не кожен японець любить ловити рибу. Та це й не диво, бо Японія — морська країна. Рибу в Японії ловлять не тільки дорослі та підліт­ки, але й зовсім маленькі діти. А все починається в них із веселої гри в рибалок.
До прутиків малята прив’язують довгу барвисту стрічку, до стрічки — пір’їнку чи трісочку. Пір’їн­ка — це «рибка». «Рибок» тягнуть по землі. Кожен прагне наступити на рибку сусіда, а свою від цього вберегти. Кому на рибку наступили — з гри вибуває.

 

Гра дітей Гани „КАЛАБАШ”

Країна Гана розташована в Африці. У Гані прості люди живуть дуже бідно. Вони навіть посуд роблять із висушених гарбузів. З гарбузів у них і кухлики, й полумиски, й макітерки, й бочечки та барилка.
З гарбузяним барилком, яке по-їхньому — «кала-баш», діти вигадали цікаву гру.
Спочатку вони діляться на два гуртки. Від одного й від другого гуртка виходить по двоє учасників. Кож­на пара затискує лобами по калабашеві й біжить з ним до умовленого місця. Потім назад. Підтримувати калабаш руками не можна.
Виграє той гурток, усі діти з якого подолають ви­значену відстань швидше.

 

Австралійська гра „ПОЛЮВАННЯ НА КЕНГУРУ”

В Австралії багато дивовижних тварин. Ну, хоча б і кенгуру. Пам’ятаєте, як вони швидко стрибають! А на животі в кенгуру є хутряна кишенька, де вони носять своїх кенгуреняток.
Був час, коли на кенгуру австралійці полювали. Зараз це суворо заборонено. Тільки гра така лишила­ся.
Десь на майданчику діти малюють кенгуру. Потім відходять кроків на десять і починають кидати у зві­ра дерев’яні списи. Кожен спис прикрашено барвис­тими клаптиками тканини чи пір’їнками. Хто ви­явиться з «мисливців» найвлучнішим — той і пере­можець.

 

Аргентинська гра „ВОДА, ЗЕМЛЯ, НЕБО”

Аргентіна — це величезний край лісів і річок, край пустель і скелястих гір. Мабуть, саме через те діти Аргентіни і придумали собі гру «Вода, земля, небо». Той, хто водить, стає на середину кола і, вказавши на кого-небудь пальцем, вигукує: «Земля!» У відпо­відь зразу ж треба назвати дику чи свійську тварину. Хто загаявся — гру полишає. На слово «вода» називають якусь рибу. А на слово «небо» — птаха. Повторюватись не дозволяється.
Виграє той, хто дає швидкі відповіді найдовше.

 

Чілійська гра „СОЛОМ’ЯНЕ МОРЕ”

Мабуть, ви не раз чули про таку країну, як Чілі. Вузенькою стрічкою лежить вона на березі Тихого океану, і всю її борознять глибокі річки, вкривають густі ліси й високі гори. Між чілійців — багато рибалок і моряків. Ну, а хто ще зовсім маленький, кому до води й підходити зась, готується до морських мандрів на соломі. У жнива, коли скрізь на токах лежать купи соломи, діти сідають на ній так, щоб утворилось велике коло. Далі хто-небудь підводиться й на одній нозі починає стрибати до протилежного краю кола. Другу ногу він підгинає і притримує ззаду рукою. Як дострибав до кінця — значить, справжній моряк. А похитнувся й гепнув, його хапають за руки й за ноги і жбурляють у «солом’яне море».

 

Гра американських ескімосів „ КРУТОРОГІ ОЛЕНІ ”

Ескімоси живуть у полярній тундрі, на самісінько­му краю землі, де починається холоднющий Льодо­витий океан. Зими в ескімосів суворі й мало не втричі довші, ніж у нас. Отож чи пурга, чи лютий морозисько, а мусиш і на полювання йти, і оленів пасти, і рибу та морського звіра промишляти. До такого життя ескімоси готують себе змалечку. Вони тренують і спритність, і волю, і силу. Для цього в них є безліч цікавих ігор і змагань. От хоч би й «Круторогі олені».
Де-небудь на моріжку креслять пряму лінію. На лінії один проти одного стають навколішки, а руками міцно впираються в землю два «олені». Плече одного оленя має торкатися плеча другого. Щойно пролунав сигнал починати змагання, кожен з оленів прагне відтиснути свого супротивника від лінії. Кому це по­щастить — той і переміг.

 

 

 

 

 

 

 

Джерело : Григору, А. Солом’яне море : Розповіді про народні ігри : для дошкільного та молодшого шкільного віку. – К.: Веселка, 1987. – 72 с.
Останнє оновлення: 7.05.2008

 

 

 

 

 

Обсуждение закрыто.