Казковий острів дитячої фантазії

 

Роботи  учнів ЗОШ № 1 — переможців конкурсу «Казковий острів дитячої фантазії»

Петровський Євген
4-А кл.

Казка про підручник

Жив-був підручник. Був він не новий, а досить потертий. По ньому займалися хлопці старанні, обертали в обкладинку, не малювали на сторінках. А підручник в подяку відкривав свої таємниці, допомагав школярам вчитися і отримувати хороші оцінки. Але потім почалася смуга невдач. Потрапив він у руки, які не берегли його, не піклувалися про нього. Підручник часто забували в шафі, і він там лежав довгий час, а темряви він боявся. Якщо його діставали на світло, то навіть не читали, а просто гортали, розглядаючи картинки. А підручник хотів бути корисним.

У наступному році стало ще гірше. Тепер він подовгу лежав на сонці, а коли йог брали, то руки „хазяїна” були жирні або брудні. Учень малював у підручнику чоловічків, літаки, танки …

Хотілося підручнику втекти назад до бібліотеки, але у нього не було ніжок. До кінця року він став дуже замурзаний, на нього було шкода дивитися. Але добрі руки дбайливих людей вилікували підручник. Його підклеїли, стерли з полів малюнки, повернули у бібліотеку. Після цього підручнику щастило, тому що він потрапив до хлопців турботливих. І жив підручник довго і щасливо.

 

 

 

 

Юдіна Тетяна
3-В кл.

Казка про бджілок

В одному дуже гарному затишному лісочку біля поля жили собі бджілки. І коли прийшла весна, сонечко розтопило сніг і ось-ось на деревах почали розкриватися бруньки, і випускати молоденькі листочки, бджілки прокинулися. Подивилися у вікно і побачили, що сонечко святить яскраво, що від нього вже тепло. Тоді вилетіли вони зі свого будиночка та полетіли до яблуні. Прилетіли і питають чи немає у неї чого-небудь для голодних бджілок. Але у яблуньки нічого не було. Бджілки прилетіли до неї надто рано, бо її квіточки ще були сховані у бруньках. Яблунька порадила полетіти до вишеньки. Але і до неї вони прилетіли зарано. Нічим їй було пригостити голодних бджілок. Вишня сказала їм, що буде дуже рада бачити гостей, коли в неї відкриються квіточки. Тоді полетіли бджілки до тюльпана і зазирнули в його яскраву голівку, але і там не було меду.

Змучені й голодні вони хотіли вже летіти додому, як раптом побачили під кущем скромну темно-синю квіточку. Це була фіалочка. Вона відкрила бджілкам свою чашечку, яка була наповнена солодким соком. Наїлися, напилися, подякували фіалці і полетіли додому веселі.

По дорозі зустріли вони зовсім молоденьку бджілочку, яка відстала від своїх сестер, бо хотіла ще попрацювати та набрати більше за всіх меду. І розповіла ще бджілка, що її старші сестри знайшли на галявині біля річки чудові квіти. На одному стебельці і рожеві, і голубі, і сині, і фіолетові квіточки. І як багато в них меду. Просто чудеса! А бджілка-матуся сказала, що в рожевих квіточках меду найбільше, бо вони ще молоді. А називаються ці квіти – медуниці.

Молода бджілка була веселою та нежадібною, вона дала скуштувати зібраний мед. Бджілки подружилися і почали на радощах танцювати, а потім пообіцяли зустрітись на чудовій галявині і збирати мед разом.

Назарович Олександр
4-А кл.

Казка про тісний космос або про те, як Оссолянин ходить на руках

В одній далекій-далекій галактиці, де багато планет, була одна велика різнобарвна планета, заселена веселими мешканцями – оссолянами. Маленькі жителі, для того, щоб дістатися на інший кінець своєї планети, повинні були обійти її всю.

І так, коли оссолянин був готовий відправитися в дорогу, йому доводилося рухалися на руках, тому що місця в тій галактиці було дуже мало, і багато інших планет заважали йому йти своїм шляхом. Орбіти інших планет знаходилися дуже близько, біля зеленої планети Оссолянії і тому вільно ходити можна було тільки на руках.

Довго і терпляче кожен маленький оссолянин проходив свій шлях, який, здавалося, він буде проходити все життя. Але робив він це дуже весело і радісно, з великою оссолянською гордістю, знаючи, що терпіння і труд все здолають. І вся сила, яку витрачав оссолянин долаючи шлях, повернеться до нього у вигляді різнобарвної сили.

З космосу планета Оссолянія виглядала найрізнобарвнішою у всіх галактичних світах, тому що кожен житель планети успішно долаючи свій шлях, отримує всі барви світу. І навіть тим планетам, які знаходяться поруч теж дістається багато різнобарвності. І ось чому не всі зірки на небі жовті, а сяють різними кольорами.

 

 

 

Софія Лукомська
3-В кл.

Як друзі готувались до Нового року

У лісі почався урок. Вчителька Сова дала учням тему підготуватись до Нового 2012 року Дракона. Роздала кожному кольоровий папір, картон, клей, голку з нитками, намистинки, ґудзики, кольорові шматки тканин. За східним календарем Дракон – це сильна міфологічна жива істота, що має риси несподіванок, хитрощів. Водночас Дракона добродушний, тому треба зробити сувенір яскравим та позитивним. Лисичка вирішила посадити Дракону в шкаралупку від яйця, ніби він щойно вилупився і здивовано виглядає навколо. Вовчик зробив чорна і посадив Дракону в нього. На парусі написав: „Вітаємо з 2012 роком!”. Ведмедик пригостив Дракону медом і посадив його на діжку, написав: „Бажаю солодкого Нового року!”. Горобчик посадив Дракону на соняшник. Павучок сплів з кольорових ниток кошик. В середину посадив Дракону. Ще туди поклав цукерки, горішки, апельсини та печиво. „Що за Новий рік без ялинки?” – подумав їжачок. Він зробив ялинку та одягнув Дракону в білу шубку замість Діда Мороза.Вчительці Сові дуже сподобались фантастичні сувеніри. всі отримали гарні оціни. Вчителька та учні щиро поздоровили всіх з Нових 2012 роком.

Білоус Даниїл
3-В кл.

Чарівне слово

В одному селі біля лісу жив хлопчик Андрійко зі своєю мамою. Він був неслухняний і неввічливий. І ось одного дня Андрійко пішов у ліс без дозволу мами. Цілий день він гуляв у лісі. Але настав вечір і треба було йти додому. Хлопчик граючись зайшов в ліс дуже далеко і заблукав. Андрійко шукав дорогу додому і не знаходив, він кликав на допомогу, але ліс мовчав. І так блукаючи по лісі, він натрапив на маленьку хатку. В цій хатині жила їжачиха зі своїми дітками. Андрійко не постукавши, увійшов до хатки. Не привітавшись, сердитим голосом він сказав їжачисі, щоб вона показала дорогу, яка виведе його з лісу. На це їжачиха промовила, що вона нечемним дітям не допомагає. Андрійко розсердився, гримнув дверима і вийшов з хатки. Але в лісі стало вже зовсім темно. Йому стало лячно, самотньо, він згадав маму, яка його чекає і заплакав. А потім знову пішов до хатки. Ввічливо постукав у двері, йому відчинили і запитали, що він хоче. Андрійко розповів їжачисі, що він заблукав у лісі і попросив йому допомогти. Їжачиха з радістю погодилася допомогти хлопчику. Вона пригостила Андрійка смачними лісовими яблучками і вивела його на дорогу, яка приведе його додому. Андрійко щиро подякував їжачисі за її добре серце.
А вдома чекала схвильована мама. Вона з докором подивилась на сина. Він попросив пробачення. З того часу Андрійко став слухняним і ввічливим хлопчиком.

Гузь Валерія
3-В кл.

Весняний промінчик

Одного разу промінчики сонця гралися між гілками дерев, бігали стежинками, заглядали за кущики і яскраво поблискували у проталинах снігу. Ніжні, теплі і світлі вони бігали наввипередки і дарували усім щастя і радість. Та ось один із промінчиків затримався на вербовій гілці, враз її брунечки перетворилися на ніжні пухнаті котики. Вони по черзі вистрибували із кожушка і вигукували:
Весна! Весна! Іде весна!
Що робиш, брате-промінчику?
Дарую тепло.
Ми теж хочемо. Давай разом спробуємо.
Дружно промінчики взялися до роботи. Побігли струмочки, розпустились листочки, зацвіли квіточки. Все ожило.

Діжурко Діана
3-В кл.

Мандрівники

Жила у лісі Лисичка-Мандрівниця. Вона дуже любила мандрувати. Одного разу вона зустріла Вовчика-Панібратика. Вирішили вони помандрувати світом, побачити, як живуть інші звірі.
Довго мандрували Лисичка з Вовчиком, аж поки не забрели у зачарований ліс. Там все було по-іншому.
Царював у тому лісі грізний ведмідь. Коли він дізнався, що у його ліс прийшли чужинці, то покликав їх до себе. Ведмідь загадав Лисичці та Вовчику зробити йому подарунок: принести меду, загнати до його палацу отару овець. Якщо вони не виконають його забаганку, то загинуть.
Дуже злякались Лисичка із Вовчиком, і вирішили вони тікати світ за очі.
Коли настала ніч, Лисиця-Мандрівниця із Вовчиком вирушили у дорогу.
Коли травинки потрапили до свого лісу, то були дуже раді. З того часу вони зажили щасливо і ніколи вже не думали мандрувати.

 

 

span style=

Обсуждение закрыто.