«Творчі канікули». Роботи учасників 14-18 р. (2017 р.)

Конкурс «Творчі канікули»
Вікова категорія 14-18 років

І. Номінація «Знайомтеся – це ми»

Знайомтесь — це  ми!

Ми  — діти 21 століття,

На нас не всі мають надії.

Проте, ми є, і ми живемо   тут.

Можливо,  ми й не маємо натхнення

Та вірші і поеми пишемо.

Ми  мріємо пізнати світ,

Зрозуміти людей та розібратися в собі.

Ми  прагнемо стати справжніми людьми.

Кожна дитина, підліток, дорослий

Може і не бути зі всіма разом.

Він має право виділятися, стати іншим,

Не йти за усіма одним руслом.

Знайомтесь — це  ми!

Це не прості слова

Ми не бажаємо, щоб нас повчали

А особливо наказували, як нам жити.

Так, поради нам потрібні,

Тим паче коли ми зовсім ще малі.

Як мовила велика поетеса:

« Ох, не повчайте молодих!

Нехай побудуть молодими!»

Ця репліка чудової Костенко Ліни

Напевно стала зрозумілою для всіх.

Знайомтесь — це  ми,

Ми — діти 21 століття!

Крючок Владислава Ігорівна, 13 років,  Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Федорівка

 

ІІ. Номінація «Так, я люблю Україну»

Завжди переймалася

Завжди переймалася, що сниться солдату?

Сни чорно-білі чи кольорові?

Йому сниться дім, чи може граната,

Вибух якої тепер колискова?

Чи сниться дитинство, де він з автоматом,

Щоправда не справжнім, а іграшковим.

І чи хотілось взагалі воювати,

Якщо неохоче йде він до бою.

Чи бачить він очі власної мами,

Яка так тужливо просить малого:

«Бодай ні у кого на смерть не стріляти».

А він розуміє: не він – так у нього.

Не стерпить болю? Боїться вмирати?

Та ні, він не з тих – хитне головою,

Візьме рушника, що вишила мати,

Закурить цигарку, затопче ногою,

І знову до ранку під вибух гранати

Він буде змагатись в нерівному бою.

А все-таки, що страшніше солдату:

Ворожий полон, чи загинути в полі?

Героя посмертно не хочу я знати,

Зустріти я хочу живого й на волі.

Ярмолюк Анастасія Петрівна, 17 років, м.Вараш

 

ІІІ. Номінація «Природа – джерело натхнення та краси»

«Природа – джерело натхнення та краси»

Наша природа – багата та різноманітна. Серце  зачаровують просторі степи й густі ліси, лагідні моря й високі гори, бурхливі річки та спокійні озера. Змінюються пори року і кожна  з них дарує нам свою особливу красу.

Найбільше ми єднаємося з природою влітку, адже це час канікул, а отже відпочинок в лоні природи, купа вільного часу для спостереження та пізнання природи.

А природа дивовижна по-своєму, в будь-який час доби. По особливому красива вона на заході сонця і на світанку дня. У ці хвилини можна відчути чари, немов природа розкриває перед нами всю свою душу.

Я прокидаюсь навмисно раненько, щоб побачити перші промінчики сонного сонечка. Небо жевріє на сході.  Ось промені тягнуться тонкими нитками по вимитому від темряви небу, спускаються на дерева, паркан,  розливаючи цілими відрами тепле світло. Із березового гаю ще чути нічний концерт солов’я. Ця мелодія в єдності із ранковим пробудженням дарує моїй душі спокій, радість і розливає  по судинах гарячу кров, що вже встигла остудитись від холодної роси, в якій стоять мої босі ноги.

Повертаюсь тихцем додому, ступаю обережно, бо навколо килим із ромашок, волошок, дзвоників. Як таку красу топтати, от би її змалювати. Проходжу повз лан зеленого жита, що нахилилось від важкого колосся, дивлюсь, як на тоненькі вусики колоса сідає сонечко, мабуть вмивається пилком народженого зерна, бо мама казала, що колись дівчата ним вмивалися, щоб бути красивими. І собі набрала в долоні «красуючого» колосся і потерла по обличчю. Мабуть краще вмитися росою, яка навколо звисає коралями на нитці-павутинці, виблискує діамантом в дорогоцінній оправі на листку звіробою. Хочеться не тільки вмитися, а напитись соку природи.

Ось і наші городи. Вже на початку літа рослини тут не вміщаються. Вони лізли одна на одну, переплітались,  дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин,  гарбузи звисали з тину прямо на вулицю.  А малини — червоної, білої!  А вишень, а груш солодких!

Вздовж тину,  за повіткою, ростуть великі кущі смородини. Коло хати  цвітуть квіти та не просто цвітуть, звиваються, хвилюються, аж в очах майорить від їхньої різнобарви. Квіти скрізь: в лісах, на полях, в садах, на підвіконні. У вазі — свіжозрізаний дельфініум, неначе синя ріка витягнув гострі стріли, обвиті дзвіночками.

В своєму житті люблю все, що дарує природа. Живу і вмію радіти та відчувати щастя постійно, бо існувати серед такої краси — це найбільша насолода.

Я вмію розуміти настрій природи. Іноді вона буває сердита, схвильована. Небо темніє, затуляється хмарами від людей, пускає палаючі стріли та холодні потоки мокрого вітру, а іноді – тріумфуюча і одухотворена:  на землю сходить туман, огортає теплою вологою ліси, поля, перетворює світ на казку.

Саме в таку пору, у високій росяній траві лісу, народжуються гриби. Ранкова пора скликає всіх любителів грибочків до лісу. А тут яка краса… Неможливо описати словами. Насамперед виходимо на лісову дорогу, що змійкою в’ється поміж дерев, сиплеться кораловими пісками по дерев’яному корінні і нарешті, стелячись сухими голочками вічнозелених сосонок, розпорошується в лісовому царстві. Милуючись стрункими стовбурами білокорих беріз, величними  розлогими дубами, стрункою вільхою, що ховає коріння у вологий грунт, мимоволі згадуєш, що необхідно заглянути під зарості папороті. Відгортаємо мокрі, мережані листки і бачимо аж цілу сім’ю білих грибів. Залишаю найменшого, бо він вже встиг стати домівкою чи обідом для слимака, що нервово ворушить вусами-щупальцями, відганяючи непроханих гостей. Переходимо від дерева до дерева вдихаючи цілюще лісове повітря, наповнюємо легені здоров’ям, а кошики – грибами.

В такі хвилини відчуваю, що я — частинка цієї природи і не можу не захоплюватись  її неповторністю та різноманітністю.

Рябущиць Анастасія Миколаївна, 14 років, Рівненська обл., Рокитнівський р-н., c. Кам’яне

 

ІV. Номінація «І в кожному із нас уже живе філософ»

Правда життя

Суворий зараз світ і дивний:

Слова – без сенсу, плач – без сліз,

по грошах судять кому рівний,

і не важливо де ти зріс.

 

Сьогодні сумно й важко дуже,

пусті слова, один лиш свист,

страшний діагноз милий друже,

сьогодні кожен – егоїст.

 

Кузьмич Анастасія, 15 років, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Велихів

 

 

V. Номінація «Моя майбутня професія»

Моя майбутня професія — журналістика

Геніальний український філософ Григорій Сковорода підіймав питання «сродності праці». Основа його думок – заклик людей до праці, яка притаманна душі. Також, за Сковородою, пошук себе та власна реалізація є чи не основною метою нашого життя.

Напевно, кожна людина хоч раз замислювалась над цими питаннями, тому я не виняток. Особливо ці питання стають актуальними, коли закінчуєш школу. Бажання реалізувати свої внутрішні поклики змусило  мене  враховувати всі плюси та мінуси багатьох професій. Власне, це був мій процес пошуку  своєї «сродної праці». Та все ж, після довгого періоду обмірковувань, я дійшла  висновку, що хочу змінювати світ, бути активним учасником подій та мати вплив на них. Я хочу допомагати своєю діяльністю людству: стирати кордони щодо доступу до  інформації між різними прошарками суспільства та між  населенням різних національностей. Моя мета – удосконалюватись разом із інформаційним світом. А отже, моя діяльність – журналістика – один з найвпливовіших та найважливіших видів діяльності людства.

Пригадуючи різні епізоди свого життя, розумію, що я була пов’язана з журналістикою із самого дитинства. Наприклад, моє надмірне та невтомне бажання спілкуватися з людьми призвело до того, що нині я знаю багато чого цікавого та цінного. Наразі я маю за честь бути  знайомою з багатьма людьми, які досягли вершин. Мій досвід на сцені (практика у ролі співачки, ведучої, артиста шкільного драмгуртка), комунікабельність, вміння швидко обробляти та поширювати інформацію  змушують  мене вірити в успішність власної діяльності в журналістиці.

На мою думку, журналістика – це сфера, котра охоплює взаємовідносини людства та їх потреби завдяки інформації. Власне, інформація є основою цієї професії. Кожна особа, яка хоче бути активним  членом суспільства, мусить мати точки дотику із ним. Тобто, бути достатньо інформованим щодо його діяльності. Не дарма кажуть: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Я у цьому випадку,  діючи як журналіст, зможу допомагати людям триматися «на пульсі» головних подій. Вони з моєю допомогою зможуть швидше адаптуватись до змін, задовольнити власні потреби та розвиватись. З огляду на це, в діяльності журналіста мені особливо  подобається можливість  першим говорити про якусь подію та першим висловлювати думку. Врахую ще й нові можливості, які відкриваються кожного дня. Вони допомагають урізноманітнити процес праці, що якісно впливає на результат журналістських робіт.

Журналістика  – це мій  спосіб життя, публічний та безмежно творчий. Він насичений безліччю емоцій та великим інтересом то власної професії.  Щоб стати справжнім професіоналом, я готова бути  відданою праці, перебувати в епіцентрі подій та миттєво реагувати на певні зміни. Я не боюся змінюватись кожного дня так само, як змінюється наш світ: він удосконалюється, розвивається завдяки тому, що інформація знаходиться, обробляється та використовується шаленими темпами. Не можу не помітити роль журналіста в цьому. Його важка та наполеглива робота є основним гвинтиком у цілій системі обробки та передачі інформації. Разом із тим журналіст є своєрідним «поводирем» суспільства. І в цьому я чітко усвідомлюю відповідальність. Журналіст допомагає думати ширше, бореться за справедливість та спонукає відстоювати  людські  права. Сподіваюсь, що моє  невтомне бажання боротись за правду допоможе людям  відстоювати власні інтереси та здобувати перемоги. Я з чітким розумінням і усвідомленням цієї  непростої та дуже важливої справи  продовжую з вогником у серці записувати себе до ряду журналістів. І щоб реалізуватись – вступаю до вищого навчального закладу, сподіваючись отримати цінні знання, розширити бачення в інформаційній сфері та стати висококласним спеціалістом своєї  справи.

 

Фещук Анастасія Вікторівна, 17 років, Рівненська обл., Рівненський р-н, с.Біла Криниця

 

VІ. Номінація «Безмежний світ моєї уяви»

«Безмежний світ моєї уяви»

Уява у кожної людини своя, «унікальна». У когось вона не виходить за кордони, а хтось її використовує, аби подорожувати в часі і створювати щось неймовірне.

На мою думку, кожна особа відрізняється «своїм» світом, у якому вона живе. Є ті, які залишаються на місці, не роблячи жодного кроку, аби потрапити на свою маленьку планету мрій. Не вважаю це нормальним. Жити реальністю не мріючи?! Неможливо.

Наскільки має бути досконалим життя, аби твоя уява взагалі «не працювала»? Хіба що ти просто духовно не розвинений…

Знаєте, коли фантазія сягає меж? Тоді, коли ти прочитав щось фантастичне або ж здійснив свою найбільшу мрію. Саме тоді ти хочеш чогось такого, чого ще не мав і навіть про це не мріяв…

Я думаю, гарним прикладом «послужить» моя ж власна ситуація. Коли я прочитала книгу Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і філософський камінь», то зрозуміла, що, певно, нічого ліпшого я ще ніколи у житті не читала… Після цього бестселеру моя фантазія плаває по безмежних айсбергах і опиняється на краю світу. Кожне невідоме мені слово «примушувало» мене вирушити у маленьку подорож. Чарівний світ кожного дня давав мені можливість побувати у нових місцях, у які я відразу ж закохувалась… Я нібито підібрала  ключик до величезної скрині, яку приховувала моя уява. Тепер я не можу без цього ані хвилини, ані секунди…

І після того все змінилось. Я літаю на чужі планети, щоб пізнати їхні сни; моє третє небо вже не так далеко; повзу на світло, наче немовля, з надією відкрити і його… І коли мені кажуть, що це не мій світ, не той, що мені потрібен, то я просто ламаю ці слова , наче зайву гілочку, яка заважає цвітінню мого величезного дерева-уяви. І цьому вже немає меж, лиш «стоп».

Я думаю, є ще певні умови, в яких уява працює дуже добре. Наприклад, захід або ж схід сонця, небо, всипане зірками, легенький вітерець у теплу і літню ніч, звук цвіркуна посеред ночі, спів пташок із самого раночку… Тоді хочеться поринути на свою планету і вже там мріяти далі.

Саме завдяки уяві, письменники, художники, фотографи створюють свої шедеври, які і надихають людей на щось велике. Як можна читати твори Шевченка, Українки, Гоголя Дала, Роулінг та інших прекрасних творців, не використовуючи фантазії, Як!? Як ти можеш дивитись на картини, фото!?  У кожній із робіт, я впевнена, є прихований зміст, який ти не зрозумієш просто так. Нехай ти, як ідальго Дон Кіхот, будеш роздумувати над прочитаним кілька днів, але без уяви у тебе нічого не вийде…

Дуже добре зустріти людину, чия фантазія така ж неймовірна і величезна, як і в тебе самого. Та, це — складно, але згодом, через певний проміжок часу, ти нарешті спіймаєш у сачок того ж самого, найяскравішого метелика, якого так давно шукав… Фантазія теж прикрашає людину не гірше, ніж будь-яке сліпуче намисто.

Коли стається щось погане, те, чого ти не чекав взагалі…, тоді хочеться увімкнути музику і поринути у глибоку даль. Твоя уява дає тобі можливість пережити і це , іти далі і ніколи не падати, як би там не було… Як? Вона показує, як може бути після твого маленького падіння. Наскільки може все змінитись і стати набагато кращим…

Мати фантазію – великий плюс. Саме завдяки їй ти можеш відправитись у величезну подорож (а насправді ти просто спиш, це все сон, але все ж), пройти через вогонь, який перетворює у попіл все, тобі дороге, завдяки книзі змінитись, покращити свою пам’ять, написати пісню, твір і ще мільярди способів, в яких вона буде корисною.

Звичайно ж, не потрібно жити лише мріями, в які тебе заплутав ти ж сам. Реальний світ, хоч і не такий, яким би ми хотіли його бачити, але не настільки поганий… Кілька капельок магії твоєї уяви – ти вже чистокровний чарівник із Хогвартсу. Ні, ти не живеш цим, але часом хочеться чогось чарівного і фантастичного!

Уява на цьому ж не закінчується. Ти можеш марити будь-чим, це не має різниці… Але не пірнай у цей «свій» світ надто глибоко. Потім ти ж маєш звідти видертись на поверхню реальності…

От я і маю своє уявлення про цей світ. Чесно кажучи, я ще не зустріла доки жодної людини з такими ж думками… Але я думаю, що це питання часу, все може бути. Моя уява не має кордонів, яскрава і надзвичайно багата. Не знаю, якою я була б без неї… Завдяки їй мені легко вдається мріяти, спілкуватись, писати…

Отже, безмежний світ уяви просто необхідно мати, без цього складно… Нехай твоя фантазія буде прикрашати тебе як ззовні, так і всередині. Мрій, — це прекрасно!!!

 

Мотилько Валентина Олегівна, 14 років, Рівненська обл., Рівненський р-н, c.Олександрія

Обсуждение закрыто.