Діти єднають Україну (15-18 р.), 2019 р.

Вікова категорія 15-18 років

I місце

Щодо патріотизму…

Україна – моя Батьківщина, моя Земля. Скільки страждань ти винесла за своє життя. Не злічити літ, скільки ти йшла до Незалежності. Скільки воєн, голодоморів, репресій були на твоєму шляху. У мене запитання: чому Господь не взяв тебе під свій захист? Чому  так звана благословенна Земля  так довго йшла до своєї  Волі? А зараз вже буцімто Незалежна Україна знову потерпає від своїх сусідів-ворогів. Ці всі запитання я адресую до дорослих, а до дітей…

Що можуть сказати діти? Багато з нас не розуміють , що відбувається і чому. Нас не цікавить політика,  який закон прийняла Верховна Рада і куди поїхав Президент. Нам цікаво, хто з ким зустрічається, хто із знайомих «виклав» нові фотки у Фейсбук чи Інстаграм, в кого крутіша мобілка, хто куди їздив влітку тощо. І не треба нас засуджувати. Бо і дорослі цікавляться подібним більше , ніж долею Держави. Багато з них  намагаються збудувати дім на два, три поверхи, не задумуючись, хто буде жити на верхніх поверхах. Головне, щоб був найбільший у селі. Будують паркан, ціною з « Мерседес», намагаються переплюнути  всіх і відпочити в Єгипті, чи Туреччині. У мене принаймні  склалось таке  враження, що це їх набагато більше цікавить, ніж доля держави, війна на Сході, чи анексія Криму… І як після цього можна хотіти, щоб діти переймалися цими питаннями…

Як же можна змінити ситуацію і зробити дітей патріотами своєї землі? Я довго думала про це і вважаю, що патріотами повинні бути в першу чергу саме дорослі (нам же їх постійно ставлять у приклад). Коли дорослі під час виконання Гімну України будуть не показово тримати руку біля серця, а в них на очах будуть бриніти сльози, тоді я їм повірю. Я пам’ятаю документальний фільм про здобуття Незалежності України і як по-справжньому раділи зі сльозами на очах В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко , Іван Драч та інші…Ми їм всі повірили, бо так не зіграєш…

Ще для підняття патріотичного духу підростаючого покоління  мають зніматися і транслюватися дитячі фільми історичної тематики (художні і документальні). У школах проводитись українознавчі конкурси про минуле України, її мову, культуру (на зразок «Діти єднають Україну»). А щоб заохотити дітей до участі в змаганнях, потрібно за призові місця давати гарні нагороди. Що казати, діти як і дорослі люблять матеріальне.

Ще можна для об’єднання дітей всієї України організовувати поїздки школярів на Схід чи Захід, Північ чи Південь, щоб зрозуміти, що у нас спільного і відмінного.

Для виховання національної самосвідомості повинно бути все просякнуте любов’ю до України: телевізор, Інтернет, вулиці міст і сіл, українські назви крамниць, якісні українські товари. На зауваження відповім: любові багато не буває !

Автор: Коваль Анастасія, 16 років, с. Більська Воля, Володимирецького р-ну

 

ІІ місце

Діти єднають Україну

Світанок кидав скупі сонячні промені на замерзлу, заметену снігом землю, а ми пробиралися крізь кучугури снігу до школи. Вже минули новорічні свята, а з ними пішли в безвість дев`яті зимові канікули.

Вчитель старанно доносив тему уроку в світлі голови учнів, а я не міг відвести погляд від чарівного виду за вікном, де виднілося все наше невеличке село, що чепурними хатками притулилося до соснового лісу.

Після занять головним  завданням дев`ятикласників було підготуватися до проведення загальношкільного свята з нагоди відзначення  100-річчя  з дня Соборності України.  Хотілося організувати це свято оригінально, вагомо.

Тема патріотизму мені подарувала крила, наповнила серце і думки бажанням творити і я запропонував друзям  написати листа нашим ровесникам зі Cходу на адресу мого родича із Харківщини. Колектив класу одноголосно мене підтримав і ми жваво почали втілювати задум.

Звернулися до всіх небайдужих дітей Сходу, висловлюючи наше хвилювання з приводу жахливих подій сьогодення, що змушують діяти не тільки  кожного воїна, кожну сміливу людину, але й дітей.

Ворог знову намагається зруйнувати українську державність навіть через сотню років.

Ми,  діти, будемо творити майбутнє України, беручи приклад з героїв, які захищають  Батьківщину, адже ніхто нам не  збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, ніхто з нас не створить нації, коли самі нацією не схочемо бути. Ми  – частина великого народу і край наш величезний,  мусимо бути так високо поставлені серед народів Європи, як нам то належить!

Надсилаючи листа,  конверт  дівчата розмалювали в кольори національної символіки, а над адресою отримувача майорів напис «Слава Україні!».

Наступили трепетні дні чекання і ось, тримаю довгоочікувану пухкеньку відповідь, несу до школи, щоб там серед усіх  урочисто перечитати рівні та акуратні рядки, написані нашими ровесниками зі Сходу.

З листа ми дізналися, що наш марафон єднання  підтримують діти Харківщини і національні пориви розділяють. Пишуть, що не всі учні їхньої школи є патріотами, проте всі діти вірять, що тільки прислухавшись одне до одного і врахувавши різні думки людей,  ми збережемо єдність країни, створимо незалежну, квітучу державу, яка буде  користуватися довірою та повагою з боку всього світу .

У конверті була вкладена яскрава світлина дітей у вишиванках, що тримають синьо-жовту стрічку та букетики синіх та жовтих хризантем. В кінці красувався напис: «Ми  діти незалежної , єдиної  України зі сходу на захід. Боже, збережи рідну землю, бо ми її до останнього подиху не полишимо».

Хільковець Руслан, 15 років, с. Кам’яне, Рокитнівський р-н.

 

ІІІ місце

Діти єднають Україну

Чому саме діти єднають Україну? А все це тому, що вони маленькі,

беззахисні створіння, які вірять у добро, мріють про щасливе життя. Вони не

корисливі, не лицемірні, вони прості. Тому діти і є «єднальним ланцюжком»

нашої країни.

Як ніхто інший, діти хочуть миру і по-дитячому роблять усе для цього.

Беруть участь у проведенні різних акцій, аби тільки допомогти нашій неньці —

Україні. Малюють солдатам дитячі малюнки, роблять їм листівки, що

зворушують мужні серця. Тому вони єднають усіх.

Дітей «Сходу» і «Заходу» немає. Є просто діти, що отримали у спадок

найдорожче – Батьківщину. Її не обирають, вона, як і мати, — одна. Тому діти з

різних куточків нашої держави знаходять спільну мову, вміють робити перший

крок назустріч. І це об’єднує Україну.

І діти Донбасу та Криму, і діти Полісся та Волині, і діти Прикарпаття та

Закарпаття, милуючись мирним небом ясної ночі, однаково бачать такі

маленькі і водночас велетенські, відділені мільйонами кілометрів зірки. Вони

розуміють, що в державі буде лад лиш тоді, коли всі об’єднаються і стануть

одним цілим. Тож саме діти єднають Україну!

 

Полюхович Анна, 15 років, с. Серники, Зарічненського району

 

ІІІ місце

Одужає і вродить жито…

Гортаю стрічку новин у мережі Інтернет. Став «лайк», якщо підтримуєш наших захисників… Вподобай сторінку «Я за чистоту мови»… Невже від наших «лайків» і вподобань щось зміниться? Невже меншим стане горе матері, яка стоїть над домовиною свого єдиного сина? А, може, державною мовою почнуть розмовляти всі наші можновладці? Чи закінчиться війна і прийде довгоочікуваний мир?

Мені стає страшно…  Від безсилля, від того, що світ поділився на два табори. Там, на війні, хлопці щомиті дивляться смерті в очі. І гинуть… А тут ми живемо, як ніби її немає. Але ж ця небезпека над усіма нами, де б ми не були. Мені страшно від усвідомлення того, що оті криваві бойовища не нами вибрані. Не для братання вороги прийшли сюди, а щоб украсти, відібрати наше багатство: родючі землі, плюскіт хвиль Дніпрових, п’янку дорогоцінну волю. А гинуть найкращі. І вже та земля, кров’ю вірних сердець напоєна, стає для ворога навіки нездоланною!

Пригадується притча, за якою богатиреві запропонували розірвати грубий канат, скручений із кількох тонких мотузок. Він цього не зміг зробити. А мала дитина розкрутила той канат і легко перервала кожен мотузочок. Ось чому ми повинні усвідомити: поодинці нам не вижити. Гнітючі настрої зневіри беруть у полон лише слабкодухих. Тих, хто втікає за кордон або відгороджується від свого народу високими мурами кам’яних палаців. То ж скріпімося духом. Присвятімо своє життя рідній Україні. Бо ж саме зараз наша Батьківщина потребує мужніх і незрадливих сердець. Пам’ятаймо, що кожна людина починається з отчої землі, пускаючи в неї своє коріння. Калинова кров тече в наших жилах, чарівна пісня дзвенить у душах, лагідна мова ллється з наших вуст.

І мені вже не страшно. Я знаю: ми – українці, нація, яку не подолати. Ми хочемо миру, правди, змін, а не обіцянок, гасел, «лайків» і застою. То ж візьмімося міцніше за руки, як у тому «живому ланцюзі»,  й доведемо всім, що ми народ, який  буде жити вічно.

Хай запанує дух любові,

І, може, нива, що від крові

Напухла так несамовито,

Одужає і вродить жито!

 

Максимюк  Іван,  15 років,   с. Грядки,  Дубенський р-н,

 

Обсуждение закрыто.