«Герої нації: Василь Тютюнник»
/до 100-річчя від дня смерті/
Отамане, генерале, – цвинтар, спокій, сон,
Тільки дзвони вечорові грають в унісон…
Над тобою тяжкотканий плеще-в’ється стяг.
Ніби птах державний крила широко простяг.
Євген Маланюк
Василь Никифорович Тютюнник – український військовий діяч, полковник генерального штабу Армії Української народної республіки (УНР), командувач Дієвої Армії УНР в 1919 році. Народився 17 липня 1890 р. на хуторі Куторжу, за іншими відомостями в селі Єньках, Хорольського повіту, Полтавської губернії.
У 1912 р. закінчив Тифліське юнкерське училище. Під час навчання був визнаний найкращим стрільцем з пістолета і гвинтівки. Служив у 25-му Сибірському стрілецькому полку генерала Кондратенка в Іркутську. Брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах.
У 1918 році став членом українського військового Товариства «Батьківщина». Від березня 1918 року – в українській армії, помічник начальника відділу Генерального штабу. Знаходився на військовій службі і в період правління гетьмана Павла Скоропадського. З листопада 1918 року був заступником начальника Генштабу у військах Директорії, що проголосила відновлення Української народної республіки.
Ось як описує його постать ад’ютант, український поет Є. Маланюк: «Він був високий на зріст, доброї, типово військової статури. Жодне цивільне убрання не приховало б його військовості, яка остаточно була його натурою. Справжній-бо військовик родиться, так само як і митець».
Наприкінці травня 1919 року, коли армія УНР перебувала в скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Червоної армії, Добровольчої армії та польських військ, Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919 року. У результаті її виконання вдалося відбити у Червоної армії міста Проскурів (нині – Хмельницький), Кам’янець-Подільський і ряд інших.
Після успіху Проскурівської операції став начальником штабу армії УНР, а через місяць, в кінці липня – командувачем армією з присвоєнням звання генерала-хорунжого.
У серпні 1919 року його паралельно призначено командуючим Східною групою об’єднаних армій та Української галицької армії (УГА). Об’єднаним військам під командуванням В.Тютюнника вдалося відбити у більшовиків міста Вінницю і Жмеринку. Було створено Штаб головного отамана для координації дій армії УНР та УГА на чолі з Симоном Петлюрою.
А тим часом під натиском військ білих та епідемій тифу фронт розвалювався. Приблизно з листопада 1919 року почалася фактична ліквідація фронту, втеча багатьох державних діячів і штабних працівників УНР за кордон – до Польщі. Українська армія зазнає поразки від білих військ генерала Антона Денікіна. З 17 по 22 листопада 1919 року вже хворий на тиф Василь Тютюнник керував обороною Проскурова від білогвардійців.
4 грудня генерал Тютюнник, щоб зберегти військо, разом із Євгеном Мєшковським розробляє унікальну військову операцію. Залишки війська мусять повернутися у ворожий тил, на Велику Україну. Запропонований отаманом план Зимового походу був підтриманий Симоном Петлюрою, і 6 грудня п’ятитисячне військо вирушило у похід. Останнє розпорядження своєму заступникові отаману М.Омельяно-вичу-Павленку отаман В.Тютюнник писав у гарячці – з температурою 40. І, тільки зробивши всі розпорядження, здавши армію своєму наступникові, впав у непритомність, щоб уже не встати й померти у Рівненському військовому шпиталі 19 грудня від розриву серця, яке все життя билося для України.
Сучасники відзначають, що Тютюнник, плануючи операції, любив ризикувати, виступав за ведення бойових дій до останньої можливості. На відміну від ряду інших українських воєначальників, намагався не конкурувати, а співпрацювати із Симоном Петлюрою.
На могилі генерала Тютюнника у Рівному в 1930-х роках на кошти учнів Рівненської української приватної гімназії було встановлено пам’ятник, який реставрований у 1992 році. 2001 року на будівлі Рівненського військового госпіталю, де помер Тютюнник, встановлено меморіальну дошку. На честь Василя Тютюнника названі вулиці в кількох населених пунктах України.
Євген Маланюк, на чиїх руках помер В.Тютюнник, писав: «То був той отаман Василь Тютюнник, що, запалений духом любові до Вітчизни, згорів, як свічка, на славу історії української, людина, про яку ще багато напишуть історики і поети. Людина, яка для свого часу, для наших сумнівних днів була своєю величиною неспівмірною, незрозумілою, навіть чужою, як усі видатні українці нашої трагічної історії».
Джерела:
Бухало О. Героїчна балада / О. Бухало // Рівне – 720 : від давнини до сучасності. Книга І. – Рівне : Волинські обереги, 2003. – С. 206.
Тютюнник Василь Никифорович // Пащук І. Меморіальні дошки в Рівному. Історико-краєзнавчий довідник / І. Пащук. – Рівне, 2008. – С. 55.
Безсмертний-Анзіміров А. Василь Тютюнник [Електронний ресурс] // Україна Incognita : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://incognita.day.kyiv.ua/vasil-tyutyunnik.html. – Назва з екрана.
Науменко К.Є. Тютюнник Василь Никифорович [Електронний ресурс] // Інститут історії України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://is.gd/1WST3v. – Назва з екрана.
Тютюнник Василь Никифорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://is.gd/IBtaaU. – Назва з екрана.
Підготувала: Лариса Лаврук
Буклет можна завантажити тут.