Співуча душа поетеси
До 90-річчя від дня народження Марії Познанської
Рекомендаційний бібліографічний список для читачів-учнів молодшого шкільного віку
Марія Абакумівна Познанська народилася 15 липня 1917 року в селі Петрашівці на Київщині у сім’ї селянина. Як і багато інших селянських дітей, Марію з раннього віку привчали до роботи. Коли їй минуло 15 років, вона закінчила школу-семирічку. Почала працювати у своєму колгоспі, в ланці, яка вирощувала цукрові буряки. Ще тоді вона навчилася любити і розуміти землю, поважати працю хлібороба.
З дитинства Марійка писала вірші, складала пісні. Змалку вона була в полоні Шевченкових поезій.
Дівчинка мріяла стати вчителькою. Навчаючись самотужки, 1937 року вступила на дошкільний відділ Білоцерківського педагогічного технікуму. Тоді ж, у білоцерківській міській газеті з’явився перший вірш майбутньої письменниці.
Почали збуватися юнацькі надії, відкрився шлях до творчості. Але тут розпочалася війна. Відірвана від України, чотири роки працювала М.Познанська рахівником у одному з сіл Воронезької області.
Після війни вона стала студенткою мовно-літературного факультету Київського педінституту, а через рік вийшла у світ перша збірка поезій „Мій квітник”. А благословив молоду поетесу на творчий шлях Павло Тичина.
Одного разу Марія Познанська разом з кількома поетами-початківцями звітувалася у Спілці письменників України. Павло Григорович Тичина одразу звернув увагу на вірші поетеси. Він попросив, щоб вона принесла йому всі вірші, котрі написала. Марія Абакумівна старанно переписала свою збірочку „Мій квітник” у учнівський зошит і понесла видатному поетові. Він уважно переглянув написане, дещо поправив, допоміг порадами, підтримав морально.
Проте визнаною дитячою письменницею Марія Познанська стала на початку п’ятдесятих років. Тоді вона мала у своєму творчому доробку майже десяток поетичних збірок для малих читачів. Особливо полюбилися дітям такі книги: „Чим пахне коровай”, „Про золоті руки”, „Сонячна сопілка”, „Всьому свій час”, „Щоб ти був щасливий”, „У садочку”, „Колосочку”, „Про білий халат та наших малят” та багато інших збірок.
За поетичну збірку „Щоб ти був щасливий” у 1978 році Марії Познанській була присуджена премія імені Лесі Українки. Талант педагога і талант поета – ось те щасливе поєднання, яке зумовило популярність її віршів.
Не стало дитячої поетеси 1 травня 1995 року.
Не старіють вірші М.Познанської, бо написані вони молодо й пристрасно, з мудрим розумінням життя, з невичерпною любов’ю до дітей.
Вірші, які не старіють
Щоб ти був щасливий: Вибрані вірші та поеми /Мал. В.Глуздова. – К.: Веселка, 1977. – 120 с.
Вміщено всі кращі твори, які поетеса написала за тридцять років письменницької діяльності. Це збірочка про нашу прекрасну Батьківщину. Заповітом звучать слова поетеси:
„Щоб ти був щасливий, – тобі заповім;
Люби Батьківщину всім серцем своїм!
Найбільше у світі люби ти її!
Є інші держави, є інші краї –
А рідна Вітчизна у світі одна,
Для тебе, мій друже, як мати вона!”…
Поетеса допомагає зрозуміти і побачити все різноманіття світу і його красу. В крихітному віршику „Хмарка” іде мова про хмаринку. Вона розплакалася і пролила свої сльози на жита, на гай і долини. Але діти раділи, сміялися, бо всюди стало зелено і весело від хмарчиних сліз.
А ось як по-казковому мислить маленька героїня вірша „Дім на горбочку”. Горбочок цей високий і крутий, але дівчинці не важко підніматися на нього. Адже їй допомагає саме сонечко.
„Я із ним за руки узялася, на горбок одразу піднялася”.
М.Познанська багато писала про справи і турботи дітей. У вірші „Мій квітник” розповідається про улюблене заняття маленької дівчинки. Вона дуже любить і вирощує квіти – м’яту, чорнобривці, тюльпани, резеду. Вона не лінується і старанно працює, щоб її квіти розцвітали.
Вірш „Спасибі людям, що зростили ліс” – подяка тим, хто вирощує і оберігає ліс. Адже без лісу земля засохла б від суховіїв, була б схожа на пустелю. Щоб можна було безконечно любуватися лісом, потрібно його насаджувати і оберігати.
Цікаву мандрівку можна здійснити, прочитавши поему „Асканія Нова”. Це заповідник на півдні України. Тут, серед недоторканого куточка дикої природи, живе рідкісна звірина та птаство:
„…Із усіх кінців землі,
З кожної країни,
І великі, і малі
Тут живуть тварини.
Не за гратами вони,
А на вольній волі,
Ходять смирно табуни
В степовім роздоні”.
Поетеса розповідає про повадки, особливості, дивовижну красу кожної тварини і птаха. Всі вони потребують турботи. Всі тварини живуть у заповіднику під охороною держави.
Поема „Наше метро” – розповідь про створення підземної електродороги у Києві. По щойно проритих тунелях ще не мчали поїзди, не рухалися ескалатори. Скрізь лунав, тільки гуркіт земляних комбайнів. Про будівництво підземної дороги розповідає хлопчик Петро, тато у якого також метробудівець. Він веде розповідь про те, що бачив під землею, про роботу людей незвичайних професій: прохідників, бетонників, монтажників, каменярів, про нові машини, про боротьбу з плавунами.
Про золоті руки: Вірші /Худож. Е.Колесов. – К.: Веселка, 1978. – 32 с.
У світ приходять нові покоління, вони ростуть, вчаться. І тоді перед людиною постає питання „Ким бути?”, яку професію обрати. М.Познанська написала цілий ряд віршів про робітничі професії. Багато з них увійшло до збірки „Про золоті руки”. Багато цікавого можна дізнатися про різних майстрів своєї справи. Ось, наприклад, вірш „Кравець”. Тут і мудре правило „сім разів відміряй, один раз відріж”, і маленький непосида, який ненароком може зіпсувати працю кравця. Багато професій оспівує поетеса – муляра, двірника, мебляра, токаря, ткалі, склодува, кухаря та інші. Але серед усіх золотих рук М.Познанська з особливим теплом пише про хліборобів (вірш „Хлібороби”):
„Честь і слава хліборобам,
Що живуть в моїм селі.
Хлібороби хліб нам роблять,
Знайте й ви про це, малі”.
Чим пахне коровай: Вірші /Мал. М.Малової. – К.: Веселка, 1975. – 24 с.
В 1975 році М.Познанська написала нову книжку про хліборобську працю. Від імені двох сільських дітей – Олі і Бориса оспівує рідне село. Розповідає, як приходить до нас хліб – від зернини до хлібини, яка напружена і нелегка праця хлібороба протягом весни, літа і осені. А підсумком цієї праці є коровай. Він пахне сонечком, промінням теплим, полем, колосками і людським потом.
Всьому свій час: Поема /Худож. Л.Кацнельсон. – К.: Веселка, 1983. – 20 с.
Сонячна сопілка: Вірші /Мал. Г.Григор’євої. – К.: Веселка, 1970. – 28 с.
М.Познанська написала багато віршів, у яких оспівує рідну природу. Збірка „Всьому свій час” – про чотири пори року, про їх красу. А ось кілька рядків із ознайомленого віршика:
„ – Всьому свій час! – почула я від мами. –
Була зима з глибокими снігами.
Та сонечко сніги ті розтопило,
Тепер поглянь – весна настала мила”.
„Всьому свій час” – час повертатися додому журавлям, щоб збудувати гніздечка і зростити діточок, час на зиму відлітати птахам у теплі краї.
А в збірці віршів „Сонячна сопілка” розповідається про прекрасні літні місяці – „Червень”, „Липень”, „Серпень”, про чудові квіти – „Кульбаба”, „У квітів сьогодні свято”, про тугу за тим, що літо швидко мине:
О літо, літо, почекай,
Не відлітай в далекий край!”
ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!
Пропонуємо список книг Марії Познанської, які ти можеш прочитати в нашій бібліотеці:
Асканія-Нова /Іл. Г.Глікман. – К.: Веселка, 1965. – 26 с.: іл.
Дім на горбочку /Іл. Г.Савченка. – К.: Веселка, 1965. – 30 с.: іл.
Жоржини цвітуть: Вибрані твори: Вірші, поеми, віршовані оповідання /Мал. С.Савалова. – К.: Веселка, 1987. – 194 с.: іл.
Золота повінь: Вірші /Іл. Г.Тульчевська. – К.: Веселка, 1969. – 35 с.: іл.
Любій малечі про цікаві речі /Іл. В.Зарецький. – К.: Веселка, 1964. – 54 с.: іл.
На тій землі, де ти ростеш: Поема /Мал. Л.Кацнельсона. – К. Веселка, 1983. – 23 с.: іл.
У садочку „Колосочку”: Вірші /Худож. А.Львов. – К.: Веселка, 1980. – 32 с.: іл.
Фортеця над Дніпром: Віршована розповідь /Худож. Е.Колосов. – К.: Веселка, 1981. – 55 с.: іл.
Що можна прочитати про життя і творчість М.Познанської
Компанієць Л. Вірші, які не старіють //Познанська М. Щоб ти був щасливий. – К., 1977. – С. 3-8.
Марія Познанська (1917-1995) //Кодлюк Я., Одинцова Г. Розповіді про письменників. – Тернопіль, 2003. – С. 73-74.
Марія Познанська (1917-1995) //Розкажіть онуку. – 1999. – № 3. – С. 29.
Підготувала: завідуюча бібліографічним відділом Мартинюк Зінаїда Богданівна