Уривки з книг
Роман Демчук „Казки дідуся Романа”
Тік-Так і Сонячна дівчинка
Проживала з батьком і матір’ю допитлива, щаслива донечка, в якої від радості обличчя сонечком світилося. Звали дитину Сонячною дівчинкою.
Любила щасливиця мріяти, з казочками спати лягати, з деревами, квітами, тваринами і птахами розмовляти.
Але було у веселунки найулюбленіше заняття – могла днями слухати, як у її кімнаті настінний годинник цокає.
Диво, а не часомір!..
Така собі чепурна хатиночка, з передньої стінки якої котяча мордочка хитрими очима підморгує. Знизу – маятник золотавим обличчям похитує. А від його погойдування дві гирі-шишки на тоненьких ланцюжках металевими боками видзвонюють.
Кожного вечора, перед тим, як у ліжечко вкладатися, вона у дивовижного Тік-Така запитувала:
– Чому ти незрозумілою мовою балакаєш? Я ж нічого втямити не можу! Поговори зі мною по-людськи. Ти ж бо чимало років на світі живеш, багато чого чув і бачив. Розкажи щось цікавеньке…
А настінник, знай собі, тіктакає, чудернацькою мовою балакає.
Від цього допитливиця завжди засмучувалася і довго не могла заснути.
Так тривало доти, поки одного разу Тік-Так сам несподівано не зізнався :
– Чи знаєш, чому я раніше з тобою не розмовляв?
– Чому?! – не може дівчинка від щастя отямитися.
– Бо я тільки зі щирими друзями спілкуюся. Наприклад, із домовиком. Тепер – і з тобою. Нарешті зрозумів, що ти мені теж – безкорислива подруга.
– Хіба десь тут ще й домовик є?
– Поруч із нами живе-поживає, долати негаразди допомагає, від злих духів оберігає. Ось послухай – і зараз на запічку чимось шурхотить, спати вкладається. Хочеш знати, що моє „тік-так” означає?
– Звісно, бажаю.
– Так я час рахую. Кожен „тік” і кожен „так” – одна секунда. „Тік-так” – дві. До скількох умієш рахувати?
– До ста.
– Тридцять „таків” і стільки ж „тіків” – це шістдесят секунд. Або ж одна хвилина. Знаєш, скільки їх у годині? Теж шістдесят. А як підростеш, то взнаєш, скільки годин у добі та в році.
– Ой, як цікаво! Розповідай-розповідай!
– Іншим разом. А тепер тобі спати пора. Перед сном до тридцяти полічи, то відразу й заснеш міцно. І роби так щовечора…
Після цього, в один і той же час, Тік-Так Сонячній дівчинці різні історії розповідав, після чого вона до тридцяти рахувала – швиденько засинала, й міцно-міцно спала.
Та одного вечора дівчинка зайшла до кімнати, а її новий тіктакаючий друг на підлозі лежить. Над ним домовичок чаклує і скрушно сивою головою похитує:
– Муху кіт-бешкетник ганяв… Стрибнув на годинника, і скинув його додолу. Видно, Тік-Так образився, що з ним так нечемно повелися, тай пішов кудись ліпшої долі шукати.
– Лишенько! Побіжу доганяти – Тік-Такчика прохати, щоб повернувся до хати! – крізь тупіт ніг донісся з подвір’я схвильований голос дівчинки.
Поки домовичок метнувся надвір, щоб зупинити її, за малою переживальницею вже й слід простиг.
Повернулася, аж коли стемніло. Присіла в куточку на ослінчика і важко зітхає:
– Де не ходила, як не гукала, Тік-Така не відшукала… Що вчинити, що робити?
– Радіти! – несподівано говорить домовичок. – Придивись уважніше. Бачиш: годинник на місці – котяча мордочка очками тобі підморгує, маятник, похитуючись, вітання тобі посилає. Прислухайся… Чуєш: тік-так, тік-так?..
– Невже він повернувся?! – радіє щаслива мрійниця.
– Та він і не втікав нікуди! Просто в нього з переляку голос пропав. Коли ж я годинника до ладу привів і на цвяшка повісив, то й ожив твій Тік-Так. Чуєш, як примовляє? Дзвінкіше, ніж раніше! Не міг він через котячу витівку – друзів покинути. Знає, розумійко, що йому без нас і нам без нього дня не прожити.
…Відтоді подібний Тік-Так у багатьох оселях живе: примовками діток розважає – про секунди й хвилини їм розповідає.
А коли з кимось веселун не забавляється, той повинен добре подумати, що має зробити, аби Тік-Так заговорив…
Недарма в народі кажуть: коли по-дружньому, з добрим серцем, до кожного ставитися, то на щиру дружбу навіть суха верба відізветься…
Правда це усе чи ні – вам судити, не мені…
Р. Демчук „Кукурічки”
Песик-еСеМеСик
Донедавна песик Пончик
Мав мобільний телефончик.
Як виходив Пончик з дому,
То не розмовляв по ньому,
Слав лише для тата й неньки
Есемески коротенькі.
Як всім песик повідомив,
Так він гроші економив.
Глузували з нього: „Песик –
Економний есемесик!”
Пончик не стерпів наругу
І продав мобільник другу,
Не шкодуючи ніскільки:
„Жити можна й без мобілки!”
Щипуче мило
Киця в мисочці на ганку
З милом щічки мила зранку.
Мило щічки проминуло,
А за очки ущипнуло.
Тре кицюня оченята:
– Більш не хочу мила знати!
Хоч – пінисте і пахуче,
Та якесь воно щипуче:
Може, завтра знов захоче
Ущипнуть мене за очі?
…І з тих пір кицюня мила
Умивається без мила.
Роман Демчук „Мур-ням-ням”
Зайчик-запитайчик
Поміж кропу біля хати
Зайчик бігає вухатий
І запитує у мене:
– А чому тут все зелене?
А чому квітують квіти?
А чому сміються діти?
А чому вродили густо
І морквичка, і капуста?
Чи даси одну морквичку
Й капустинку невеличку?
Геть про все питає зайчик,
Сірий зайчик-запитайчик.
Хвалько
Сходить сонечко раненько
У горіховім садку,
Вперше півник молоденький
Проспівав: „Ку-ку-рі-ку!”.
Та, злетівши на горіха,
Прокрича на все село:
-Якби я не кукурікав,
Сонце точно б не зійшло!
…Хто береться пояснити:
Півник цей такий мастак –
Вміє сонце розбудити?
Чи насправді це не так?
ЧЕРЕВИЧКИ
Є в маленької Аннички
Дуже дивні черевички:
Кине десь їх біля хати –
День не може відшукати.
Нині теж пів дня шукає.
– Ви куди втекли?! – гукає,
Грізно тупає ногами. –
Що мені робити з вами?
Підійшла сестричка Рита:
– Не потрібно їх сварити,
Бо втекти взуття нездатне.
Треба бути акуратним.
ТИМ, ХТО ВМІЄ РАХУВАТИ
Щедрий чижик за обідом
Роздавав млинці сусідам:
– Два – шпакам, чотири – совам,
– Вісім- буслам-жаболовам,
– П’ять – воронам, три – синицям,
Сім – куріпкам-трудівницям,
Дев’ять – дятлам, шість – для неньки,
А мені – один-одненький…
Лиш сорокам не поклали,
Бо крикухи десять вкрали.
…Наведіть в лічбі порядок:
Скільки чиж роздав оладок?
ХИТРІ КАЗКИ
В час вечірній біля неньки
Не заснуть шпаки маленькі –
Казочки читав їм дятел,
І тепер не хочуть спати.
– Щоб швидесенько заснути,
Хочем ще одну почути.
– Краще я вгощуся чаєм,
Хай матуся почитає…
Каже хитре шпаченятко:
– Ти ж для нас хрещений батько.
Тож за себе ще й за тата
Мусиш казку прочитати.
ПОРАХУЙТЕ ХИЖАКІВ
Серед степу п’ять століть
Хлів похилений стоїть.
Тільки злива почалась,
Бегемот до нього – шасть!
Слідом – лев чубатогрив,
Кріт, що поруч нірку рив.
Потім тигр і дикобраз
Нагодилися якраз.
Леопард і слоник тут,
Зебра, зайчик-шалапут,
П’ять колючих їжаків…
Скільки в хатці хижаків?