Любов Пшенична Квіткая

Любов Пшенична

Квіткая

 

Вчора Оксана поралася в квітнику зі своєю бабунею: згрібала вторішнє листя, розпушувала землю, сипала насіння якихось незнайомих їй квітів.

Деякі пагінчики тільки витикалися із землі, тому дівчинка боялася, аби не зламати крихітних бадилинок. Проте ненароком оступилася і зламала гостру плескату рослинку.

—     Дивись, аби Квіткаю не розсердити. Будь обережніша!

—     Яку Квіткаю?

—     Фею. Але нема часу розказувати. Хай краще руки попрацюють, аніж язик…

Оксанка так старалася, аж кофтинку розстебнула, хоча бабуня й застерігала, що весняному вітерцеві не можна вірити.

А сьогодні здушило горло, з’явився кашель. Довелося зав’язати на шию компрес і лягти в ліжко.

“Весняний день – рік годує”, – так бабуся каже. Вона знову порається біля грядок. А сонце сиплеться пучками у шибки, блискітками розтрушується по хаті.

Раптом тихенько скрипнули двері. На порозі з’явилася напівпрозора жінка в голубому мереживному платті з розсипаними по ньому дрібненькими квітами. Волосся акуратно підібране і приколоте зажимами у вигляді незабудок. В руці – витончена золотиста гілочка.

—  Я – Квіткая. Ходи зі мною…

“Мені не можна, я хвора”, – хотіла заперечити дівчинка, але ж не так часто доводиться бачити фею! Вірніше, Оксанка взагалі її ніколи не бачила і не зустрічала, то як могла відмовитися? Швиденько встала і пішла за дивною жінкою.

—  Зустрічайте нашу гостю! – гукнула Квіткая до квітів.

І тут дівчинка побачила невеличкий будиночок, біля якого метушилися двоє солдатиків із довгими зеленими списами. Один із них розгублено крутив у руках зламаний вершок. Побачивши Оксану, він аж підскочив:

—  Це ти винувата! Бач, зламала…

Дівчинці стало дуже соромно і незручно. Вона розв’язала з косички одного бантика і підійшла до вартового:

—  Дай спробую полагодити. Я ж ненароком…

Перев’язаний спис із бантиком збоку став ще кращим, аніж був, отож вартові охоче пропустили їх у дім.

—  Тут живе Нарцис, – пояснила фея.

Уже в коридорі дівчинка зрозуміла, що цей чоловік має надто витончений смак. Тони стін, оригінальні квіткові букети з незмінними нарцисами і суцільні дзеркала свідчили про це.

Вибігла Маргаритка у білому чепчику і зеленому фартушку, поклонилася окремо Квіткаї та дівчинці й побігла доповідати господареві.

Нарциса довго не було. Врешті вийшов – молодий і самозакоханий юнак у світло-зеленому костюмі з білим шестипелюстковим комірцем і червоною пов’язкою, що стягувала його золотисті кучері.

—  Ах! Який жаль, який жаль! Доводиться розмовляти з Вами у

такому невизначеного кольору костюмі. Ці землерийки-швеї зовсім

зіпсували мій убір… – очі в юнака були надто печальними.

— Чудесний костюм, Нарцисе! Він підкреслює Вашу юність та елегантність… А ми прийшли запросити Вас на свято в моєму замку, – поспішила на виручку Фея.

—  Ах, що Ви кажете? Вам сподобався мій убір? Тоді я неодмінно одягну його.

—  Не забудь: сьогодні надвечір… Надворі Оксанка запитала:

—  Чому Нарцис такий сумний?

—  О, це довга історія! Колись у нього закохалася водяна русалка. Але він її не любив. Русалка прокляла: хай не відповість йому взаємністю той, кого він покохає… Так і сталося. Нарцис побачив своє відображення в калюжі і закохався. Тепер – безнадійно. Але щодня видивляється в люстерко, не може намилуватися собою…

Квіткая покликала до себе червонощоких Хлопчиків-Тюльпанчиків, що їздили верхи на стеблинах поміж будинками, попросила їх:

—  Попередьте пана Майора, що ми зараз до нього зайдемо…

Хлопчики поїхали, мелодійно видзвонюючи голівками, а Квіткая провела Оксанку до суворого і високого будиночка, оповитого червоною стрічкою. На ґанку вже виструнчився пан Майор – підтягнутий і рум’яний,

—  Добридень, пане Майоре!

— Маю за честь кланятися перед такими поважними гостями, – ледь вклонився господар.

—  А ми з приємною вістю: запрошуємо Вас у Замок на свято на честь приходу оцієї дівчини,

— О, радий буду прибути! Неодмінно буду!..

І поки гості виходили з двору, Майор стояв біля дверей струнко.

В домі навпроти у сусідки Космеї висіло багато давніх світлин та афіш, старовинних підсвічників і мало не на всіх стільцях – розкиданих, легких, як пух, кольорових спідниць. Космея довго і засоромлено вибачалася, що не має, де посадити гостей, бо вона конче має вибрати найкращий убір на прем’єру.

— Чи не змогли б Ви, шановна Космеє, затанцювати сьогодні що-небудь зі своїх неповторних танців перед шановною публікою на святі в моєму Замку?

— Сьогодні? О, це буде чудесний танець, я Вам обіцяю! Ще ніколи не танцювала з таким задоволенням, – пообіцяла вона.

В сусідній будинок Оксанка заходила з острахом, тому що Квіткая попередила:

—  Тобі обов’язково запропонують напитися з дороги, але не пий…

— Чому?

—  Там легка отрута. Аконіти дуже насторожені і недовірливі, намагаються позбутися свідків, що потрапили без попередження у їхні помешкання. Але це – чудові і сміливі воїни. Вони знають секрет отрути і для ворогів – у ній намочують стріли…

Переступивши поріг, дівчинка побачила багато лицарів у сталевих, з фіолетовим відливом, шоломах, насунутих майже на очі. Горіли свічки, ворушилися тіні.

Не встигли привітатися, як справді два суворих вої запропонували кухлі з темною рідиною.

— О ні-ні, спасибі, ми лише на хвильку до Вас, запросити на свято, -відмовилася Квіткая.

І лиця у воїнів посвітлішали. Вони дуже чемно посадили гостей і детально розпитували, яке свято буде і коли, чи будуть танці і чи Оксанка бачила колись що-небудь подібне?

На прощання Аконіти пообіцяли захищати квітника від усіляких ворогів.

У скромненькому й чистому садочку на лаві сиділи засоромлена Гвоздика і високий веселий Чорнобривець, який переконував сусідку, що вони обоє надто схожі, від чого та ще більше червоніла.

Дізнавшись про свято, обоє закивали головами:

—  Аякже, неодмінно прийдемо.

— А тепер ходімо до бідної Дицентри, – запропонувала фея і повернула у непримітний будиночок за кущами заячого холодку. Їх зустріла дивної краси заплакана красуня. На шиї у неї красувалося намисто із багатьох сердець, але кожне з них – розколоте надвоє.

—  Вона закохана в Майора, але він про це не знає, – шепнула Оксані Квіткая.

Дізнавшись про квітковий карнавал, Дицентра зраділа, а потім гірко заплакала.

— Ні-ні, не переконуйте, я не зможу бачити, як пан Майор танцюватиме з іншими. У мене не залишилось жодного цілого серця — усіх їх розколов жаль. Їй-право, не зможу бути там…

— Я подарую тобі намисто нових сердець, – сказала Квіткая.

— Добре, я подумаю… Так, я обов’язково прийду, – пообіцяла дівчина.

— Невже не можна зробити так, щоб пан Майор помітив Дицентру? – запитала пізніше Оксанка.

— Можна, але квіти занадто самолюбиві. Їм ніколи влаштовувати справи своїх сусідів – кожен зайнятий своїми власними.

“Як це погано, – подумала Оксанка. – Треба буде спробувати подружити їх”.

— Тітонько Віоло, Ви вдома? – гукнула Квіткая під її вікном.

— Вдома! – запобігливо вигукнула та і заметушилася.

— Вона завжди чекає сватів, але виставлятиме тільки рідних дочок, а нерідних заштовхає куди-небудь у закуток, ось побачиш…

Огрядна Віола у фіолетовому фартусі запрошувала в дім. Біля неї ліворуч і праворуч стояли напарфумлені і прибрані її доньки, а ззаду в простеньких вилинялих сукнях стояли іще дві – нерідні. Побачивши, що женихів немає, Віола скривилася і прикрикнула на пасербиць:

— Ну, чого роти пороззявляли? Роботи у вас нема, чи що?.. Але Квіткая зупинила її:

— Я всіх Ваших доньок і Вас запрошую на святковий карнавал.

— Ой, не переживу! Там же буде таке поважне товариство, а в нас іще й сукні не підготовлені, – заметушилася вона знову, а Квіткая потягнула за руку Оксанку в сусідній, передостанній будиночок з якимось написом на латинській мові.

— Peon, – прочитала дівчинка.

— Ні! Тут написано “Пеон”. Це наш відомий лікар Пеон. Саме він і допоможе тобі позбутися ангіни…

Їх зустрів блідий дідусь у чистенькому халаті, що саме записував щось у товстий журнал.

— Добридень, шановний лікарю! – привіталася Квіткая.

— Чим можу бути корисним? – зняв окуляри Пеон.

— Захворіла наша гостя. Горло болить.

— Який жах! Добре, що Ви звернулися саме до мене. Ану скажи: “А-а-а!”, – розвернувся він до Оксанки. – Ого! Ось я негайно випишу краплі, а ще… Дзвонику, де ти там?..

Прибіг чемний хлопчик, вклонився всім, від чого розсипався ніжний передзвін.

— Негайно збігай до сусідки Нагідки і попроси навару, який має цілющу силу. Одразу допоможе! Ось побачите.

— Зачекай, Дзвонику! Скажи, нехай Нагідка теж приходить увечері на карнавал. Та й Ви, лікарю, обов’язково!

— Ой, ну що Ви! Я вже старий, – засоромився і так почервонів Пеон, що впізнати його було годі. Вже коли трохи заспокоївся, промовив до Квіткаї:

— А що, коли ми новинку застосуємо? Розумієш, – звернувся він до Оксанки, – зараз багато вчених застосовують фітотерапію, тобто лікують запахами квітів…

— Не може бути, — здивувалася та.

— А ось і може… – і став діставати якісь флакончики і пропонувати Оксані понюхати. Вкінці ще й повів її в оранжерею, де в різній послідовності росли знайомі й незнайомі їй квіти. Наприклад, ромашку лікарську і м’яту вона впізнала зразу.

Поки ходили поміж рослин, горло і справді перестало боліти. А ще коли сполоснула його Нагідчиним наваром…

— Ось і добре, що ти здорова, – посміхнулася Квіткая, – і рум’янці на щоках з’явилися. Я б хотіла, щоб Ви, професоре, сьогодні про це розповіли всім, а то сенсацій у нашому квітнику майже не буває.

— Я спробую, – знову засоромився Пеон.

— А ми підемо одягатися, – заспішила фея. Незабаром прийшли у просторе приміщення з великими голубими вікнами. Квіткая одну за одною стала приміряти на Оксанку сукні. Найбільше сподобалася їй білосніжна з легкими рожевими оборками. Фея пришпилила у коси іще й яблуневий цвіт – вийшло дуже оригінально.

Десь поруч, у великій святковій залі, задзвеніло безліч дзвоників, і фея взяла Оксанку за руку, вивела туди.

Світло засліпило очі, а всі ахнули, побачивши перед собою маленьку фею.

Півончики вдарили бутонами по металофонах. Кручений Панич загудів у грамофон. Тюльпан вдарив чорними тичинками у дзвін…

Вибігла Космея, – легка і ніжна, – закружляла у якомусь неможливому й захоплюючому танці. Здійнявши руки, заспівала оксамитовим голосом Троянда. А тоді затанцювали всі. Гвоздику вивів задерикуватий Чорнобривець, Віолиних пасербиць запросили доблесні Аконіти , Пеон тупцював довкола низенької Нагідки. Нарцис дивився у маленьке дзеркальце і поправляв комірця. Один тільки Майор почувався розгублено. Оксанка підійшла до нього:

— Пане Майоре, чи не хотіли б Ви запросити на танець одну чудову дівчину? До речі, їй Ви принесете тільки радість таким вчинком…

— Кого Ви маєте на увазі?

— Дицентру, – показала в куток зали.

Майор попрямував туди. За хвилину вони щасливо кружляли в танці, і всі серця Дицентри, напевно, розривалися од радості…

Потім Пеон вийшов на середину залу, прокашлявся. Вийняв 28 листків своєї дисертації і почав читати…

…В цей час рипнули двері, в кімнату зайшла бабуся.

Оксана здивовано розплющила очі.

— Ну, як твоє горло? – нахилилася над внучкою.

— Не болить. Нітрішечки не болить! – посміхнулася внучка. І це була щира правда.

 

 

Обсуждение закрыто.