Неповторні куточки Погорини

Неповторні куточки Погорини


Туристичний маршрут, розроблений і випробуваний командою «Вільний вітер» (Синівської ЗОШ І-ІІІ ст. Гощанського р-ну), переможців міжрегіонального проекту «Знай і люби свій край (Профікемп)»

2019 р.


Опис маршруту
Протяжність маршруту: 32 км
Вид маршруту: культурно-пізнавальний
Об’єкти відвідування:
ТЗОВ «Гетсиманія» в с. Липки; 
джерело Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря;
хата-садиба зразка XVIII-XIX ст. (музей під відкритим небом) в      с. Липки;
аеродром «Воронів» (база Рівненського авіаційно-спортивного клубу);
козацькі кургани в с. Малинівка;
пам’ятка народної архітектури вітряний млин в с. Красносілля.
Переваги маршруту:
проходить територією, в межах якої розміщена міжнародна автотраса Київ-Чоп;
недорогий, доступний всім;
має естетичну і пізнавальну цінність;
простий в орієнтуванні на місцевості;
в населених пунктах розміщені заклади торгівлі, медпункти.
Види транспорту для пересування: вело-, мото-, автотранспорт.

Населений пункт с. Липки, об’єкт № 1

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гетсиманія»
(7 км від автотраси Київ-Чоп)

ТЗОВ «Гетсиманія» засновано  в 2014 році. Подружжя Олександра та Юлії Співак придбали з аукціону майже 25 гектарів землі. Тоді тут був занедбаний садок. Та вже за рік красувалися охайно доглянуті молоденькі саджанці.

А тепер тут уже доглянутий садок, великі площі засаджені полуницею, капустою, цибулею, засіяні морквою та столовим буряком. Для роботи власники наймають сезонних робітників.

Товариство проводить продаж  сезонних ягід, фруктів та овочів для споживачів. Тут справжній полуничний рай і ростуть диво-яблука

Населений пункт с. Липки, об’єкт № 2

Джерело Свято-Успенського чоловічого монастиря
(1 км від об’єкта № 1)

На мальовничих пагорбах недалеко від Гощі розкинулось село Липки. Перша документальна згадка про нього датована 1577 р. На схилі одного з липківських пагорбів здавна струменіло природне джерело. Ніхто не може точно сказати, як і коли воно виникло, але всі його з впевненістю іменують святим і Божим. Дослідники, проводячи аналіз складу води, засвідчують, що ця вода має цілющі властивості.
Зі святим джерелом пов’язано кілька легенд.  Одна зних розповідає, що під час нападу татарів церква з її захисниками та більшістю бусурманів провалилася в підземелля, а на тому місці з’явилося джерело.
Виходець з Липок Іван Наумчук, який прийняв у Почаєві чернечий постриг з ім’ям Яків, вирішив на батьківській землі біля святого джерела побудувати храм.
У 1921 р.  семикупольний храм вже красувався на околиці Липок, радував серця і зігрівав душі віруючих, які почали сходитись звідусіль нескінченним потоком. Північна сторона храму мала високий підмурівок, оскільки вивищувалась на підніжжі горба. В ньому знаходились масивні двері, що вели в каплицю, яка була в нижній частині храму. Тут з джерела збігала вода в дерев’яний колодязь, з якого її надлишки витікали через трубу за межі храму, а далі струмочком – у ставок, що був поруч.
Головний престол храму було освячено на честь Успіння Божої Матері, а боковий престол – на честь великомученика Димитрія Солунського. Так постав Липківський скит від Почаївської Лаври.
Сотні людей відвідували Липківський скит, щоб набрати тут цілющої води. З приходом у 1939 р. Радянської влади скит в Липках  закрили. В роки німецької окупації діяльність храму відновлюється. Отець Яків, як і раніше, відправляє службу Божу. Та у 1950 р. безбожні правителі вдруге закривають храм.
1961 року храм-скит було зруйновано. Неушкодженою лишилась тільки капличка, що розміщувалась в цементному підмурівку, а в ній – джерельна криничка.
Усі подальші довгі роки до криниці не заростала стежка. Люди потай впорядковували капличку, виготовили і прилаштували двері, повісили ікони, причепурили їх вишиваними рушниками, молились тут і набирали цілющої води з життєдайного джерела.
У кінці 80-х і на початку 90-х років XX ст. для православної церкви настали кращі часи – відродження і відбудови храмів. На місці колишнього скиту було вирішено побудувати чоловічий монастир.
27 лютого 1992 р. вважається офіційним днем заснування Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. Престол освячено на честь Преподобного Іова Почаївського. 
Поруч з храмом облаштовані чотири нові басейни-купальні, вода до яких подається із живоносного джерела. І вся територія обителі – у квітах, у ніжній зелені молодого саду. Крім того, збудовано двоповерховий корпус на 14 кімнат для монастирської братії, житловий будинок  на 4 кімнати, трапезну, інші будівлі. 
Люди звідусіль їдуть в монастир сподіваючись, що через цілющу кришталеву воду Божа Матір допомагає одужати всім, хто вірить у її животворну силу.

Населений пункт с. Липки, об’єкт № 3

Хата-садиба. Музей під відкритим небом (2 км від об’єкта № 2)

Ще одне цікаве місце є у селі Липки. Тут за допомогою старожилів села споруджено типову хату-садибу зразка XVIII-XIX століть. Цей своєрідний музей під відкритим небом був побудований у 1967 році за ініціативи місцевого вчителя історії, відомого краєзнавця І.Ф.Шишка. На цьому місці колись стояла хата, від якої згодом залишився тільки фундамент. ЇЇ господиня перебралася в іншу оселю, а місце передала школі (яка знаходилася поряд) в обмін на вчительський стіл.
Ця садиба має кімнату, сіни, комору – все, як у селянській оселі попередніх століть. Тут відтворений колорит селянської оселі. Є предмети хатнього побуту тієї доби – величезна піч, полик, де спочивала родина, ткацький верстат, плетена підвісна дитяча колиска, скриня… У коморі – солом’яники, ступа, короби, у сінях – терлиця, жорна, інші речі домашнього вжитку.

Населений пункт с. Воронів, об’єкт № 4

Аеродром «Воронів» (10 км від об’єкта № 3)

Аеродром «Воронів» – це база Рівненського авіаційно-спортивного клубу. Розташований неподалік села Воронів. Один з небагатьох клубів в Україні, який продовжує підготовку спортсменів і єдиний у всьому західному регіоні, де збереглися дієві парашутна і планерна ланки. Це один з трьох планерних клубів України, де відбуваються регулярні планерні польоти і чемпіонати України.
Свою історію авіаспортивний клуб починає в далекому 1952 році, коли звільнений в запас із збройних сил, бойовий льотчик – Микола Іванович Дроботенко, зі своїми товаришами вирішили створити планерний гурток при обласній організацій ДОСААФ. Знайшли планер «Приморець» і на пустирі на околиці міста (на тому місці зараз знаходиться радіозавод) почали вчитися літати самі та навчати молодь.
Наприкінці 50-х років з появою більш сучасних планерів та літаків, які їх піднімають в повітря, постало питання про обладнання спеціального летовища, де планеристи могли літати та навчати молодь польотів на плане- рах. Так авіаспортклуб став базуватися на старому польському летовищі поблизу села Воронів Гощанського району. 
У середині 60-х років на летовищі вже активно готували курсантів для вступу у льотні навчальні заклади та спортсменів – планеристів. Використовувалися планери «Бланік», А-15 та літаки Як-12. В цей час керівництво клубом очолив Юрій Іванович Гріпас – льотчик-інструктор-парашутист, майстер спорту, рекордсмен СРСР. З його появою в клубі створюється парашутна ланка, яку очолив Володимир Лазарєв – теж майстер спорту, рекордсмен Радянського Союзу.
З 70-Х  років  Рівненський авіаційно-спортивний клуб став одним з провідних клубів колишнього СРСР. З переозброєнням новою парашутною та планерною технікою, члени клубу успішно виступали на чемпіонатах України, Радянського Союзу, Європи та Світу.
На сьогодні в розпорядженні клубу є комплекс техніки, що дозволяє здійснювати польоти на початковому етапі навчання, а також маршрутні польоти на планерах. У розпорядженні клубу є планери: Л-13 «Бланік», Jantar Standard, Jantar Standard-2, Jantar Standard-3, Лак-12, а також літаки Вілга-35а (для буксирування планерів) та Ан-2 (для стрибків з парашутом). Парашутна ланка має весь спектр сучасних парашутів, що дозволяє виконувати всі види парашутних стрибків, як самостійних, так і у тандемі з інструктором.
База аеродрому має розвинуту інфраструктуру. На території розташовані приміщення для проживання спортсменів та гостей, класи для підготовки до стрибків та польотів спортсменів-парашутистів і льотчиків-планеристів. Гості аеродрому можуть розташуватись на ночівлю в міні-готелі. Також тут є можливість прийняти душ, приготувати їжу, відпочити на березі мальовничого ставка.

Населений пункт с. Малинівка, об’єкт № 5

Козацькі кургани (5 км від об’єкта № 4)

У полі між селами Воронів і Малинівка (колишня назва Коростятин) височіють два насипи. Це – кургани-поховання козаків Северина Наливайка, що загинули під час страшної січі, яка сталася неподалік Коростятина.
Діялося це понад 400 років тому. Коростятином на той час володів Луцький староста Олександр Семашко. Він у своїх маєтках встановив панщину для православних чотири дні, а для греко-католиків тільки один день. Незадоволення переважної більшості місцевих людей було дуже великим. Щоб припинити утиски визискувача, вони повстали, покликавши на допомогу козаків із Острога. Почалися погроми маєтків Семашка в Коростятині та навколишніх селах. Саме тоді й з’явився у Коростятині Северин Наливайко та його брат Дем’ян, маючи на меті прилучити повстанців до спільної боротьби за визволення українських земель від польського панування.
Восени 1596 року Повстанське військо Северина Наливайка підходить до Тучина. В районі села Полівці на погоринських рівнинах відбувається зіткнення козаків із загоном шляхти, є вбиті і поранені. Не знаючи чисельності ворога, козацьке військо відходить до села Коростятин, через непрохідне болото.
Тут, на пагорбах, у предковічному лісі, за цим непрохідним болотом, можна було відпочити, залікувати рани, поховати  вбитих. Вибрали найвище місце, вирубали дерева, викопали могили і поховали…
Понад 400 років пролежали в землі їх святі кістки. Народні перекази доносять до нас подих тієї доби. Старожили розповідають, що на тих курганах були встановлені хрести, але польська влада їх знищила. Вона прагнула стерти з лиця землі і кургани, і пам’ять народу про його героїчне минуле. Та їй це не вдалося. Але те, що не вдалося здійснити у XVI-XVII ст., було завершено у другій половині XX-го.
У 1968 році за вказівкою райкому комуністичної партії  кургани розорали, щоб збільшити посівні площі.І забіліло поле людськими кістками. 
Місцеві жителі зібрали ті кістки і перезахоронили на кладовищі села Малинівка.
У 1990 році  кургани  відновили громадою села, встановили пам’ятний знак, щоб зберегти  пам’ять про своїх героїчних предків, які не мирилися з неправдою і злом та відстоювали свій край.

Населений пункт с. Красносілля, об’єкт № 6

Вітряний млин (5 км від об’єкта № 5)

Красносілля – одне з небагатьох сіл Рівненщини, де збереглась пам’ятка народної архітектури – вітряний млин кінця XVIII- початку XIX століття. Красносільський вітряк побудований чехом Іваном Клічніком ще у 1895 році і зберігся до наших часів.
Млин-вітряк створює особливий колорит сільської місцевості, де наче переплелись минуле і сучасне, реальність і легенда.  Красносільський вітряк є чотирикутним, належить до стовпових млинів і відноситься  до найстаріших типів вітряків. Його стіни вертикальні, каркасної будови, обшиті дошками до самого низу. З чотирьох кутів вітряк спирається на колодки.
Увесь корпус вітряка разом з механізмом для розмелювання, крилами та валом обертається залежно від напряму вітру.
Обертали вітряк за допомогою так званого дишля або водила, що кріпиться до поворотної основи і знаходиться між двома дубовими балками-пояздами. У центрі нерухомої хрестовини закріплений стовп, так званий штибер. Це кістяк вітряка. Довкола нього і обертається вся система. Нині вітряк не працює, а ще кілька десятків років тому служив хліборобам.
На території с. Красносілля (біля вітряка) щороку в кінці вересня проводиться фестиваль народної творчості, історії та побуту «Красносільські вітряки», який у 2018 році набув статусу Міжнародного.
У фестивалі беруть участь аматорські фольклорні, етнографічні, обрядові колективи, сімейні ансамблі, солісти, народні умільці з України та ближнього зарубіжжя. Кожен з учасників представляє свій регіон, його побут, культуру, традиції.
Закінчення маршруту
Із с. Красносілля маршрут пролягає польовою дорогою у бік Гощі, на автотрасу Київ-Чоп, що проходить до Гощанського автовокзалу (2 км від об’єкта № 6).

Додаткова інформація

В рамках даного маршруту «Неповторні куточки Погорини» кількість відвідуваних об’єктів, за бажанням туристів, можна збільшити, відвідавши наступні об’єкти:
Церква Іоана Богослова 1595 року – пам’ятка архітектури місцевого значення, с. Синів;
Ставок (діє ряд послуг для рибалок-любителів) с. Андрусіїв;
Фірмовий магазин ТМ «Пригощайся», смт Гоща;
Гощанський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення середини XVIII ст., смт Гоща;
Свято-Михайлівська церква – пам’ятка архітектури XVII ст., Свято-Покровський жіночий монастир, смт Гоща.


Comments are closed.