Переможці 11-13 років
Номінація «Моя Україна: з вірою у Перемогу»
Cвітлана Антонець, рік народження 2010
Літо війни
Ось і літа вже кінець.
Увірвався нам терпець:
Скільки можна вже стріляти?
Час рашистів виганяти!
Нас нікому не здолати,
Україну захищати
Вміють наші Збройні Сили –
Не раз ворога косили.
Буде мир, настане спокій,
Зашумить Дніпро широкий.
Згине ворог, смерть катюзі!
Й зацвіте калина в лузі.
Номінація «Знайомтеся – це ми»
Соломія Матвійчук, рік нар. 2009, м. Березне
Останнє покоління
Ми останнє покоління
Тих щасливих відчайдухів,
Що не втратило уміння
Підкоряти добрих духів,
В бій з кропивою вступити
І втекти від гусачка,
Стрибунців в траві ловити,
Налагодити сачка,
Щоб метелика впіймати,
Мишку вигнати з нори,
Гарну книжку почитати,
Всівшись на вершку гори.
Ми останнє покоління,
Що в багнюці все лице.
Винахідливе створіння –
Пам’ятати треба й це.
Ми шампунь робити вміли
З різних квітів і трави.
Хоч батьки нас і сварили,
Але ми не підвели.
У життя йдемо щасливо,
І дитинство гріє нас.
Нині ж діти – інше диво,
Бо у них не той вже час.
Номінація «Природа- джерело натхнення та краси»
Балаба Вікторія 12 років, c. Симонів, Рівненський р-н
Казка про ліс
Біля одного містечка стояв ліс. Ніхто майже не ходив туди та й позабували всі про нього. Але на диво лісок був гарним, дикий виноград обплітав його, роблячи наче арку, яка веде у безкрайні хащі.
Таким лісом і була зацікавлена Іванка. Вона частенько заходила вглиб лісу, шукаючи головний інгредієнт для бабусиного супу – гриба. Літом і восени якраз їх було більше всього. Особливо білих грибів, якраз такі і потрібні на суп. Повертаючись додому, дівчинка не раз помічала альтанку, яка стояла біля вузької стежки, якою вона йшла. Альтанка була покинута, в ній були поломані дошки в стінах і стелі. Якраз біля альтанки було дуже багато грибів, але Іванка побоювалася підходити до тої маленької споруди. Все було добре, але ось нещастя, приїхав до містечка якийсь багатенький незнайомець. Дізнавшись про той ліс, він оголосив, що зможе замість нудного лісу побудувати цілий розважальний центр з кінотеатром, ігровими автоматами та різними гойдалками і атракціонами, а ще декілька магазинів. Така новина здивувала усіх.
– Як це так? Якийсь чоловік приїхав до нас і каже, що замість нашого лісочка буде якийсь центр! – сказала бабі Іванка.
– Він же таку красу погубить, – зітхаючи продовжувала дівчина.
Але не дивлячись на це, все таки люди погодилися з його пропозицією. Погодились не зважаючи на те, що жителів містечка, які жили біля лісу не задовольнило, що ліс до якого вони звикли в них відберуть.
Через декілька днів вже лісорубна бригада зрубала більшу частину дерев у лісі, залишивши тільки ті дерева, котрі були сильно переплетені диким виноградом.
А тим часом Іванка збиралася в ліс по гриби.
– Іваночко, дитинко, ну куди ти зібралася так пізно, скоро вже темніти почне, не йди нікуди, – казала їй бабуся.
Але дівчинка настояла на своєму і пішла до лісу. Прийшовши, Іванка почала шукати. Проходивши поміж незрізаних сосонок і назбиравши пів кошика грибів, вона вже почала йти додому, як почула, що хтось кличе на допомогу. Звісно, дівчина пішла перевірити чи їй не почулося. Дійшовши до місця, звідки доносився голос, Іванка побачила якесь створіння, яке заплуталося в гілках винограду. Звісно, дівчина не змогла не простягнути руку допомоги. Виноград був настільки заплутаним, що Іванці нічого не залишалося, як розрізати його ножем.
Розрізавши вузол, дівчинка потім почала розглядати істоту. Це була велика на зріст тварина з рудим хутром, малим хвостиком і рогами…
«Це ж був олень! Але чому і як він тут опинився? З тварин у нашому лісі є тільки білки, їжачки, зайці та сови», – подумки казала собі Іванка.
Після того, як дівчинка звільнила тварину від полону лісової ягоди, олень відскочив назад і подався геть. Іванка ж подивилася куди він пострибав і тільки тоді побачила, що в нього золоті копитця. Після цього дівчинка прослідкувала за оленем, той попрямував до альтанки. Підійшовши ближче, Іванка помітила квітку, яка росла посеред альтанки із дірки в підлозі. Про таку квітку дівчинка не раз чула з легенд, які бабуся розказувала на ніч. Знала про квітку все, і те, що вночі на Івана Купала розцвітає і те, що загадати бажання можна й ще чула, що квітне вона один раз на декілька років, і що загадувати треба з самого початку цвітіння. Тому дівчинка вирішила поспішити. Іванка підійшла до квітки і спробувала загадати бажання, але нічого не ставалося, тому вона не здавалася, а пробувала ще і ще.
– Бажаю, щоб ліс не зрубували. Хочу, щоб повернувся той лісочок, який я знала і який знали всі мої сусіди. Нехай повернеться краса природи нашого лісу! – повторювала і повторювала ці слова, стоячи біля папороті. Зрозумівши, що все те, що казала бабуся було лише вигадкою, Іванка підняла кошик і пішла додому.
Вийшовши з лісу, вона ще раз подивилася в сторону альтанки, але, на жаль, так нічого і не відбулося, тільки було чутно як цокають золотенькі копитця оленя.
Ннаступного дня її будила бабуся з криком і усмішкою.
– Внученько! Дорогенька моя, диво, о, диво! В нашому лісі стільки папороті повиростало, стільки диких ягід на кущах, стільки всього чудового і красивого! Вставай, вставай вже. Пів містечка зібралося подивитися! Вставай!
«Невже все-таки спрацювало?», – запитувала в себе Іванка. Але ніхто на це питання не відповів.
Через деякий час всі згадали про багатенького дядька. І він вирішив залагодити провину із зрізаними деревами. Чоловік купив саджанці сосен та ялинок і роздав їх жителям.
Все містечко пішло садити нові дерева і всі були дуже раді відновленню лісу.
Переможці 14-18 років
Номінація: «Моя Україна: з вірою у Перемогу»
Веремчук Анастасія, рік нар. 2005, смт.Соснове
Мрії
Жили собі Мрії дитячі на світі,
Прекрасні і світлі, бо вільні були.
І з ними у снах обіймалися діти,
Зростали, міцніли, до здійснення йшли.
Були у тих Мріях веселі родини,
Тепло весняне, безтурботне життя.
Це Мрії були дітей з України
Про мирне, щасливе своє майбуття.
А потім … одного лютневого ранку
Сполохали вибухи Мрії ясні.
Приїхало зло на ворожому танку,
І бомби летіли смертельні, страшні.
Їх кидали ті,чиї сни не збулися,
І ті, що в суцільній живуть чорноті.
Усі їх думки у ненависть сплелися,
Бо більш ні на що і не здатні в житті.
Хотіли забрати, зламати, убити,
А Мрії боролись з пекельним тим злом.
Воно неспроможне, на жаль, зрозуміти,
Що ми від народження сієм тепло,
Що мама співає свою колисанку,
Не вчить нас ненавидіть – тільки любить!
Хоч того страшного лютневого ранку
Багато чого перекреслила мить.
І Мрії дитячі дорослими стали.
Сильніші, бо мали єднати усіх.
Їм жити потрібно, щоб далі літали
За тих, хто здійснить свої Мрії не встиг.
Ми станем в скорботі усі на коліна,
В молитві, щоб Бог нашу землю зберіг.
Це Мрії звичайних дітей з України,
Це Мрії свідомих дорослих усіх.
Номінація: «Знайомтеся — це ми!»
Веремчук Анастасія, рік нар. 2005, смт. Соснове
Епілог
Шкільного життя ми дочитуєм книгу,
Сторінка лишилась – і вже епілог.
Хотілося більше усім нам устигнуть,
Щоб миті затримать дитинства свого.
Не встигли набутися разом, що вдієш,
Вже хтось ніби крутить годинник життя.
Тут перші сміливі з’являлися мрії,
Доросліші стали у нас почуття.
Досягнення перші і перші невдачі,
Тут вірші писались, поеми, пісні,
Проекти, практичні, контрольні задачі,
Усе промайнуло, неначе у сні.
Шкільні коридори і класні кімнати,
Чи будете ви сумувати без нас?
Хтось інший сідатиме з учнів за парти,
Бо так має бути, а нам уже час.
Куди б не закинула кожного доля,
Завжди пам’ятаймо про рідний свій дім,
Бо ми – українці, це сила і воля!
Народ, що незламно стоїть на своїм!
Свою вже історію час нам писати,
Не варто боятись невдач і проблем,
Всі будем щасливі, бо ми того варті
Заради країни, в якій ми живем!
Номінація: «Природа — джерело натхнення та краси»
Валерія Іллюк, м. Березне, рік народження 2006
Золотокоса панна
Кольорові фарби Осінь розбавляла.
В кольорі барвистім клени виграють.
Їм багряні шапки панна повдягала
І попрошкувала з братом Жовтнем в путь.
Все позолотила в парку і у сквері.
Губляться каштани в кучерях трави.
Відчиняє Осінь вітерцеві двері,
Хилить посмутнілі верби до води.
Осене-красуне, панно злотокоса,
Чом холодне сонце в тебе на плечі?
Посмутніли трави, бо холодні роси,
А земля вбирає дощові плачі.
Кольорові фарби… Їх все менше й менше:
Вітрюган-хлопчисько все пороздягав.
Парки вже порожні… Чи ж природі легше?
Старий дуб уперто жолуді ховав.
І зітхають стиха небеса прозорі.
Холоди вгніздились в кучерях хмарок.
Ходить дивна панна і рахує зорі.
До зими лишився Листопада крок.