А. Дімаров

 

Лицар сучасної прози

(до 90-річчя від дня народження Анатолія Андрійовича Дімарова)

 

 

Він справжній майстер, якими українська земля ніколи не бідніла.
Ні тоді, коли їх твори були не на часі, ні тепер,
коли настала пора ці твори перечитати вдруге…

Г. М. Штонь

Юні друзі!

Шкільна програма з української літератури для 7-го класу пропонує вам знайомство з повістю Анатолія Дімарова «Блакитна дитина».  Твір є неповторним, як неповторним було дитинство її автора. У комічних, а часом і сумних пригодах малого Толі втілено становлення характеру юного героя, який вже змалку починає розуміти й цінувати  такі людські якості, як любов до ближніх, дружбу, доброту, працьовитість, почуття гумору.

За своє майже 90-річне життя письменник написав безліч романів, повістей, оповідань, етюдів. Твори Анатолія Дімарова хвилюють, зацікавлюють, спонукають до роздумів про життя. Своєю творчістю письменник допомагає нам пізнати самих себе, свою малість і силу, пробуджує в серцях благородні поривання. Коли читаєш книги Анатолія Дімарова, то відразу відчуваєш, що їх автор – справжній українець, тому що його творчість іскриться гумором, витоки якого сягають сивої давнини. Справжні українці вміють сміятися, створювати собі настрій, піднімати дух. Сміхотворець – людинолюб Дімаров дуже любить сміх і жарти, а його історії – «сільські та містечкові», бринять іскрометним сміхом, пройняті приязню до людей. Його жарти, дотепне слово впливають на читачів дужче, ніж будь-які повчання.

В одному з інтерв’ю А. Дімаров сказав : «Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання».

Метою рекомендаційного бібліографічного списку літератури є знайомство з життєвим та творчим шляхом Анатолія Дімарова, його творами, які є в нашій бібліотеці, а також літературою про нього в нашій книгозбірні та мережі Інтернет. Інформація про книги в межах розділів розміщена в алфавітному порядку.

Життєвий та творчий шлях Анатолія Дімарова

Патріарх української літератури Анатолій Андрійович Дімаров народився 17 травня 1922 року на хуторі Гараськи під Миргородом на Полтавщині в селянській родині. Батько письменника Андроник Федорович Гарасюта був хліборобом. Мати Анатолія, дочка священика, закінчила єпархіальне училище в Полтаві і готувалася стати вчителькою. За словами самого письменника, родина мала велике господарство, батько був добрий господар, хазяйновитий, через що й потрапив до розряду куркулів. Щоб врятувати сім’ю, він був змушений утекти, а мама з малим Толиком і його меншим братиком Сергієм перебралась аж на Донеччину. Прізвище взяла дівоче – Дімарова, почала вчителювати. Про це письменник розповів у своїй автобіографічній повісті «Прожити і розповісти».

В дитинстві А. Дімаров дуже любив читати, чудово знав як українську, так і світову, і російську літературу. Він згадував : «В дитинстві мій розум складався з двох половинок : одна під партою обов’язково читала якусь книгу, а друга – слухала учителя і теж сприймала». Особливо письменник любив літературу про мандри, яку полюбляє перечитувати й зараз.

Письменницький хист виявився в Анатолія Дімарова ще з початкових класів : здібний хлопець писав і вірші, і прозу, навіть отримував за них нагороди.

У 1940 році закінчив школу, пішов до армії. А далі – війна, поранення, внаслідок якого Анатолій Дімаров став інвалідом другої групи. Ось як він сам описує ці події :

«Це була моя перша атака під Могилевом-Подільським біля села Садківці. Там клятий німець мені гранату під ноги кинув. Я потім довго лікувався в Сталінграді. Після шпиталю направили до нашої частини, знову в наступ, викинули в Азовське море за 500 метрів від берега під Каменем-Буруном. Наступали по коліна в воді. А німець смалив у нас з берегової артилерії таким вогнем, що можна було ним корабель перевернути. Хлопців багато поглушили, так вони у воді й залишилися. Мені пощастило. Оглушило вже на суші, коли встиг окопатися і зайняти оборону. Як мене виносили з поля бою і як рятували, не пам’ятаю. Була сильна контузія, після чого мені й припечатали інвалідність».

Після цих подій А. Дімаров побував в окупації, воював у партизанському загоні. З приходом радянських військ приєднався зі своїм загоном до військової частини, брав участь у боях за Донбас. Після чергового поранення був остаточно звільнений з рядів Радянської армії.

В 1944 році А. Дімаров переїхав до Луцька, де прожив шість років, працював у редакції газети «Радянська Волинь». Тут він продовжував писати вірші, як багато інших відомих поетів, до дат, річниць. Так вимагав тоді час. За вірші про кохання отримав сувору догану в обкомі партії в Луцьку. З тих пір Анатолій Дімаров вирішив писати прозу, чим з успіхом займається й до сьогодні. У 1949 році письменник видав першу книгу оповідань «Гості з Волині».

В Луцьку А. Дімаров познайомився зі своєю майбутньою дружиною Євдокією Федорівною, з якою у злагоді живе й досі в Києві на Печерську.

Письменник вважає Луцьк своєю другою батьківщиною, бо саме тут змінився його світогляд, як згадує сам письменник, тут він зі сталініста став націоналістом, коли побачив на власні очі як комуністи переслідують українців, переселяють їх у Сибір. Зовсім іншою людиною переїхав письменник до Львова, де написав повісті «Його сім’я», «Ідол» та інші.

Протягом 1950-1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. Горького в Москві, у 1951-1953 рр. – у Львівському педагогічному інституті, у 1953-1956рр. – у Вищій партійній школі у Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.

У 1950-х роках окремими виданнями побачили світ : нарис «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повість «Син капітана» (1958), збірка повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романи «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961).

Анатолія Дімарова прийняли до Спілки письменників за поетичні твори та книжки «Гості з Волині», «На волинській землі», «Волинські легенди». Рекомендації на вступ до Спілки А. Дімаров отримав від М. Рильського, П. Тичини та Л. Новиченка, але, за словами Михайла Слабошпицького, «важко й повірити, що чоловік, котрий написав ті злополучні «Гості з Волині», став тим Анатолієм Дімаровим, якого сьогодні знаємо».

В 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968), «Біль і гнів» (1974, 1980).У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932-1933 рр., масові репресії — відрізки історії, на які було накладене суворе табу. Та редактори і цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. З історичної епопеї «І будуть люди» та «Біль і гнів» було вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1981 році був удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка.

Після критики роману «І будуть люди» настав тяжкий період у житті письменника, коли доводилося жити на зарплатню дружини, бо йому не давали жодної можливості працювати. Шукаючи роботу поза літературою, Дімаров пішов у геологи. Завдяки цьому побував на Кавказі, Тянь-Шані, Алатау, Уралі, Забайкаллі, Памірі. Про це написав книгу «Поема про камінь». За словами письменника, його охопила «кам’яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут різнобарв’я агатів, сердоліків і сардоніксів усюди : на поличках, столі, в шафах. На стінах – картини в камені, які Анатолій Андрійович творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, яке він свого часу привіз із далеких гір.

Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські. За словами М. Слабошпицького, це «своєрідний портретний цикл людей, здебільшого покалічених життям у селі, у містечку, у місті, одне слово, в якомусь закутку білого світу, що, як виявилося, не має ніякого значення, оскільки всім його персонажам ведеться однаково не з медом». Започатковані «історії» були збіркою «Зінське щеня» (1969). Більшість персонажів підсумкового видання «Сільських історій» (1987 ) – літні люди, яким довелося дивитись у вічі найстрашнішому лихові – насильницькій смерті, яка в роки війни сліпо й легко косила всіх підряд, а ось біля них кружляла довше, одержуючи, бува, облизня.

Про моральність, вічну боротьбу добра і зла розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1983) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988). Обидві книги густо населені людьми, чиї здебільшого скособочені долі свідчать про явну кризу цінностей, які існували в тодішній державі.

До 50-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні вийшла збірка А. Дімарова «Українська вендетта» (1995). За двома повістями з цієї збірки поставлені художні кінофільми.

Повісті, оповідання та етюди А. Дімарова, зібрані в книжці письменника «Самосуд» (1999) – це різножанрова мозаїка живих свідчень нашої української історії. В основу однойменної повісті ліг випадок, відомий авторові ще з часів війни, коли жіноцтво накинулось на арештованого німцями енкаведиста, що морив район голодом, і самочинно його покарало. У книзі відчутно менше місця відведено гумору. Але це той самий Дімаров, який уміє бачити, як близько ходять одне біля одного комічне й трагічне в житейських буднях, у самих натурах людських.

Анатолій Дімаров написав кілька захоплюючих книжок для дітей : вже згадувана  «Блакитна дитина» ( частина книги «На коні і під конем»), «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик».

Письменник говорив : «…З дітьми я завжди намагаюся розмовляти на одному з ними рівні, мовби веду бесіду зі своїми ровесниками й соратниками… А взагалі я хочу сказати, що ми, письменники, в боргу перед дітьми, бо пишемо для них мало і часто не дуже добре. Дитячу психологію треба серйозно вивчати, досліджувати.»

На сьогодні творчий доробок Дімарова вже хтозна чи й умістився б у добрий десяток томів. За останній час вийшли з друку книга спогадів письменника «Прожити і розповісти», збірка «Зблиски», книжка «Божа кара». Зараз письменник пише здебільшого короткі за формою твори – новели, оповідання, есе. Як зізнається сам автор, він «з часом зрозумів, що працювати над словом треба так, щоб кожна фраза була накачана, як у Кличка м’язи». Публікації його творів можемо побачити в газеті «Літературна Україна», літературних журналах.

Голос письменника лунає всіма барвами творчого серця, котре б’ється в його романах, повістях, оповіданнях, новелах, етюдах і народжується щодня для тих, хто відкриває збірку його творів. Переживши чимало смертельних ситуацій, гонінь, письменник і сьогодні залишається оптимістом, любить посміхатись. Про те, як Дімаров розігрував друзів, колег, ходять легенди. Якби хтось видав на їх основі книгу, вона була б справжнім бестселером. А. Дімаров пише : «Переконаний : людину не праця створила, породив її сміх…То зустрічайте кожен свій день усміхом, мої дорогенькі, смійтеся якомога частіше, ніщо так не скрашує наше з вами життя, як радісний усміх. Ніхто так не прихилить до вас першого стрічного, як приязний усміх, і ніщо так не обеззброює ворога, якщо ви починаєте із нього сміятись. Люди, які вміють щиро, всмак посміятися, менше хворіють і довше живуть».

 

Окремі видання творів Анатолія Дімарова

Вибрані твори: в 2-х т. Т. 1. : Його сім’я ; Ідол : романи / А. Дімаров; передм. В. Костюченка. – К. : Дніпро, 1982. – 535 с.

Вибрані твори: в 2-х т. Т.2. : Син капітана ; Док ; На коні і під конем : повісті / А. Дімаров; передм. В. Костюченка. – К. : Дніпро, 1982. – 616 с.

Блакитна дитина / А. Дімаров; худож. оформл. А. Силаєва. – К.: Веселка.  – 1972. – 178с.
Цей твір – частина тетралогії «На коні і під конем», у якій розповідається про шкільні будні головного героя Толика, його взаємини з учителями і ровесниками, перше кохання, дружбу. З дотепним і вигадливим сільським хлопчиком трапляється багато різних пригод – і веселих, і сумних, бо кипуча невгасима енергія так і бурхає в ньому, як у вулкані.

Боги на продаж : міські історії / А. Дімаров. –К.: Рад. письменник, 1988. – 512 с.
Герої книги – люди багатомільйонного міста з їх нелегким життям й складними взаєминами, гострими проблемами й конфліктами. В центрі уваги письменника – моральність, людська порядність, вічне протиборство добра і зла.

В тіні Сталіна : повісті / А. Дімаров. – К.:Дніпро, 1990. – 176 с. – (Романи і повісті).
Чотири повісті, що увійшли до книги, спіткала складна доля. Написані в пору суспільного застою, вони довго лежали в столі письменника без надії потрапити до свого читача. Талановиті й гострі, твори відкривали пекучу правду про сталінщину та всенародні страждання, заподіяні нею.

Містечкові історії : повісті / А. Дімаров. – К. : Рад письменник, 1983. 558 с.
До книги увійшли повісті письменника, дія яких відбувається в невеликих містечках на Україні, зокрема під Києвом. Деякі твори повертають нас до подій Великої Вітчизняної війни.

Вершини : повість / А. Дімаров. – К.: Рад. письменник, 1986. – 191 с.
А. Дімаров розповідає в повісті про альпініста й геолога незвичайної долі – Анатолія Скригітіля, який за екстремальних життєвих умов проявив неабияку мужність і самовладання. Твір автобіографічний, має подвійний      сюжет, автор виступає другим головним персонажем.

Друга планета; Три грані часу : фантастичні повісті / А. Дімаров; післяслово М. Слабошпицького; іл. Т. Л. Кудиненко. – К.: Школа, 2006. – 304 с.: ілюстр. – (Моя улюблена книжка).
За словами М. Слабошпицького, у книзі письменник органічно поєднав « й так звану жуль-вернівську традицію, що виражає себе в цікавих технічних та технологічних фантазіях, й гострий пригодницький сюжет. А ще вся оповідь ненав’язливо забарвлена неповторним дімаровським гумором.»

На коні і під конем : повість / А. Дімаров; худож.-оформл. Є. В. Вдовиченко. – Х.: Фоліо. – 319 с. – (Українська література).
Ось уже кілька поколінь читачів захоплено читають  цю книжку, радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. Повість складається з окремих завершених епізодів-оповідань. Художній час повісті охоплює такий складний у вітчизняній історії період від кінця 20-х років до 1941-го. Основне в книзі – це гумор, адже навіть про сумні, драматичні події автору вдається говорити так, що труднощі здаються подоланими.

Самосуд : повісті : оповідання : етюди / А. Дімаров. – К.: Укр. письменник, 1999. – 221 с. – (Сучасна українська література).
Над збіркою письменник працював ще в роки перебудови, становлення української держави. Серед гостросюжетних, повних напруженої дії творів — повісті «Я теж людина», «Самосуд», «Мадюдя» та ін., а також оповідання та етюди автора, серед яких «Хвиномен», «Василь возить сіно» та інші, героями яких, як завжди, є прості українці.

Українська вендетта : повісті / А. Дімаров. – К.: Дніпро, 1995. – 247 с.
У творах, що увійшли до книжки, письменник розповідає про події Великої Вітчизняної війни. За повістями «Українська вендетта» і «Симон-різник» поставлені художні кінофільми «Українська вендетта» та «Ізгой». Останній фільм відзначено премією Гран-прі на Міжнародному кінофестивалі в Каннах.

 

Публікації творів Анатолія Дімарова у збірниках та  періодичних виданнях

Блакитна дитина : (уривки) / А. Дімаров // Вогник : збірник художніх творів для учнів середнього шкільного віку. — 2-ге вид., переробл. і доповн. – К., 1990. — С. 148-152.

Боги на продаж / А. Дімаров // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : в 4-х кн. Кн. 3. – К., 2001. – С. 343-365.
Повість повертає нас у часи недавньої історії, коли багатьом людям доводилося робити нелегкий вибір між зрадою найрідніших людей і необхідністю вижити у важкі сталінські часи. Який вибір зробить головний герой твору Василь Дубашей, дізнаєтесь зі сторінок  твору.

Божа кара : [уривки з однойменної книги] / А. Дімаров // Літературна Україна. – 2009. – 20 серпня. – С. 5.

Сага про Джоя : оповідання / А. Дімаров // Київ. — 2003. — № 10. – С. 35-44.
Захоплююча розповідь про вірного друга письменника – спанієля Джоя.

Вот тєбє драка; Хвостатий фермер; Осознал ; Не треба меду : новели / А. Дімаров // Літературна Україна. – 2009. – 31 грудня. – С. 4.

Для чого людині серце : казка / А. Дімаров // Дивосвіт «Веселки» : антологія літератури для дітей та юнацтва : в 3-х т. Т. 3. – К., 2005. – С. 504-508.

Для чого людині серце : казка / А. Дімаров // Світ дитини. – 2003. – № 2. – С. 5-6; № 3. — С. 10-11.
У казці йдеться про плем’я дерев’яних чоловічків, які не мали сердець. Оповідання змушує замислитись, що ж відрізняє справжню Людину від дерев’яного чоловічка.

Довічне розкуркулення; Божа свічечка; Васюня : новелети / А. Дімаров // Літературна Україна. – 2010. – 15 квітня. – С. 4.

Зблиски : оповідання / А. Дімаров // Київ. – 2001. — № 1-2. – С. 2-66.

Любов і серце : диптих / А. Дімаров // Літературна Україна. – 2008. – 3 квітня. – С. 5.

Мікроновели / А. Дімаров // Київ. – 2006. — №4. – С. 34-?

Молитва по Марії : повість / А. Дімаров // Київ. – 2000. — № 1-2. – С. 22-39.
Героїня повісті – проста українська жінка Марія, на долю якої випало стільки горя й випробувань, що мимоволі згадується історія «вселюдської Матері».

На живця : новелети / А. Дімаров // Літературна Україна. – 2008. – 4 грудня. – С. 7.

Син капітана : повість / А. Дімаров // Київ. – 2009. — № 10. – С. 21-106.
Як пише сам автор, «ця повість про один з унікальних випадків, що стався в роки Другої світової війни. Їй судилася нелегка доля. Адже писалася вона в лиховісні часи «соціалістичного» реалізму». Автор пропонує читачам відреставрований варіант повісті.

Тирлик : оповідання / А. Дімаров // Українська мова і література в середніх школах… — 2004. — № 1. – С. 138-148.
Крізь призму історії маленького хлопчика на прізвисько Тирлик письменник змальовує чарівний світ українського села з його мешканцями.

Товаришу капітан : уривок з повісті / А. Дімаров // Вогненні дороги : збірник. – К., 1984. – С.156-159.
Трішки про алгебру, «товаріщей» та Галину Іванівну : розділ з повісті «На коні й під конем» / А. Дімаров // Скарб високої любові : слово про вчителя : вірші, поеми, оповідання, уривки з повістей, романів / упоряд. Л. Дунаєвська. — К., 1990. — С. 24-35.

Ціпоньки-ціпи : повість (а то, гляди, і роман) / А. Дімаров // Київ. – 2002. — № 1-2. – С. 21-37.

Чотири чарочки : новелети / А. Дімаров // Літературна Україна. – 2009. – 19 лютого. – С. 5.

 

Література про Анатолія Дімарова

Анатолій Дімаров : [біографія та огляд творчості] // Усі українські письменники : [довідник] / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. — Х., 2009. – С. 6-9.

Анатолій Дімаров : (1922 р. нар.) // Історія української літератури ХХ століття : у 2-х кн. Кн. друга / за ред.В. Г. Дончика. – К., 1998. – С. 285-289.

Анатолій Дімаров : [коротка біографія] // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : в 4-х кн. Кн. 3. – К., 2001. – С. 343.

Бахчевнікова Я. Секрети мистецької майстерності А. А. Дімарова : (за збіркою «Зблиски») /Я. Бахчевнікова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. -№5. – с. 42-45.

Дімаров А. Стиль письменника – це щоденна каторжна праця : [інтерв’ю з письменником] / А. Дімаров; розм. вів С. Козак // Літературна Україна. – 2011. — №29, 4 серпня. – С. 4-5.

Дімаров Анатолій Андрійович : [біографія, про твори «Для чого людині серце», «Блакитна дитина»] // Усі письменники і народна творчість : довідник. – К., 2007-2008. – С. 97-99.

Слабошпицький М. Живий зв’язок поколінь, або Про користь домашніх завдань : [про фантастичні повісті А. Дімарова] / М. Слабошпицький // Друга планета; Три грані часу : фантастичні повісті / А. Дімаров; іл. Т. Л. Кудиненко. – К., 2006. – С.298-302.

Штонь Г. Великий оповідач : до 80-річчя від дня народження Анатолія Дімарова / Г. Штонь // Дивослово. – 2002. — №5. – С. 58-60.

 

Сайти в мережі Інтернет

http://uk.wikipedia.org/wiki/Дімаров_Анатолій_Андрійович

Коротка біографія письменника, перелік основних творів, посилання на критичні матеріали про творчість та електронні версії інтерв’ю з письменником.

http://www.ukrlit.vn.ua/biography/dimarov1.html

Про життєвий та творчий шлях письменника.

http://www.ukrlit.vn.ua/article1/2029.html

Матеріали для вивчення творчості  письменника в 7 класі.

http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1790.html

Частина літературознавчого дослідження Бахчевнікової Яни, учениці з Київської області, за збіркою «Зблиски».

http://www.ukrlit.vn.ua/making2/f4dbk.html

Твір за оповіданням А. Дімарова «Українська вендетта».

http://litakcent.com/2010/02/22/anatolij-dimarov-u-mojih-knyhah-perevazhajut-buvalschyny/

http://www.vox.com.ua/data/2011/01/22/anatolii-dimarov-ya-vse-zhyttya-zbyrayu-lyudski-doli.html

http://gazeta.ua/post/283990

http://dt.ua/CULTURE/vesna_patriarha-49841.html

Інтерв’ю з письменником

http://www.ukrlit.vn.ua/lib/dimarov/hjyhw.html

Скорочений варіант повісті А. Дімарова «Блакитна дитина».

http://www.ukrlit.vn.ua/lib/dimarov/x9v8f.html

Повість А. Дімарова «На коні і під конем»

http://www.ukrlit.vn.ua/short1/3wf9a.html

Уривок з повісті «Блакитна дитина»

http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=url/view&url_id=1568

На сайті розміщено текст казки А. Дімарова «Для чого людині серце».

http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/dimarov_anatolij/376

На сайті україномовної фантастики друкуються повісті А. Дімарова «Друга планета» та «Три грані часу».

http://humour.ukrlife.org/humoreski_dim3.html

Друкується гумореска А. Дімарова «Перші гулі».

 

Відео  за  творами Анатолія Дімарова

http://www.youtube.com/watch?v=gOHqtjcOXtg м/ф «Дерев’яні чоловічки» (1990)

http://www.youtube.com/watch?v=a0StW94l_BA х/ф «Українська вендетта» (1990)

http://kinoweb.tv/9b2242677c47a/online-izgoy.html#get х/ф «Ізгой»  (1991)

 

Підготувала: С. Молчанова, провідний бібліограф

Обсуждение закрыто.